Про ідентичність

Жити з конфліктом ідентичності - не те саме, що бути готовим вступити в конфлікт через свою ідентичність.

На моїй улюбленій радіохвилі зникли з ефіру майже всі представники російської рок-музики, але я спокійно це пережила.

А для когось це - трагедія, і вияв репресивної діяльності войовничого націоналізму.

Як людина, сформована на рубежі східної та західної християнських ідеологем, на стику ідентичностей, поставлена перед необхідністю шукати відповіді на складні, а подеколи й конфліктні запитання цивілізаційного та світоглядного характеру, з ранньої юності виховувала в собі критичне мислення й намагалася самостійно аналізувати історичну канву та оточуючу дійсність.

І нічого розумнішого не вигадала, аніж осягнути просту істину - людина невід'ємна від землі, якою бігала босоніж в дитинстві, об яку обдирала коліна, в яку садила свої перші дерева (чи бараболю, наприклад). Від землі, в якій поховані її предки, врешті-решт.

Можна багато говорити про космополітизм та мультикультуралізм, однак варто пам'ятати, ЩО саме дає нам свободу вільно говорити про всі ці речі.

Тож моя ідентичність є цілісною та однозначною. Я твердо знаю, хто я - і ким я не є.

Тому мене так зачіпає, коли люди намагаються спекулювати на проблематиці українського націоналізму. Коли тулять до цієї концепції свої вузькі, зашорені соціальними, гендерними та іншими стереотипами, погляди.

Твердо вірю, що український націоналізм не допускає жодної із можливих - і неможливих - форм дискримінації. Ані за етнічною, ні за гендерною, ні за соціальною чи будь-якою іншою ознакою.

Ми, українці, - велика, толерантна і багатовекторна у своєму розвитку нація. Ми готові до успіху - залишається лише зрозуміти, що і хто перешкоджає нам на цьому шляху.