Не можна примусити любити

Ті, кому буває страшно при вперше почутих обстрілах і ті, що навіть звикли. Ті, що тепер назавжди будуть міряти вагу броніками. І ті, що пішли у небо.

Медики, що врятували безліч життів. І не врятували також - кожен янгол залишиться шрамом.

Волонтери, ті, хто тепер знає все про паливо для танків, тепловізори, зброю, сухпаї, протези, медичні ліжка, препарати. А ще про очі дітей і батьків загиблих.

Дівчатка, які 2 травня лупали бруківку у центрі Одеси, складаючи її у жовто-блакитний прапор і далі передаючи цю нехитру зброю чоловікам.

Чоловіки, у легких сорочках і футболках, навпроти орків у касках. Вони ковтають весняне травневе повітря. Але є ті, що ковтнуть його в цей день востаннє і стануть першими, хто віддасть за нас своє життя у цьому бою.

Жінки, що у проміжках між роботою та дітьми, приходять плести сітки.

Журналісти, чия громадянська позиція вища за грошові винагороди. Так, я знаю, що вас мало. Але палаючий смолоскип завжди краще видно у темряві.

Люди, які пережили тортури і полон, за те що носили їжу солдатам. І які не пережили також.

Всіх їх поєднує любов. Не можна примусити любити. Неможливо. Це дар від Бога, чистий і прозорий, немов кришталь, міцніший за сталь, сильніший за вогонь.

Зі святом вас, захисники України.