12 міфів колективізації в СРСР

В кінці 19ст. у Галичині були популярні ліві рухи і галицькі політики організовували дещо схоже на колективні господарства. Ці колективні господарства були добровільними і такі колгоспи допомагали вижити бідним селянам. Те що було в СРСР важко назвати «колгоспом»- це було більше схоже на кріпосництво.

1. Термінологія, якою радянська історіографія описувала сталінське реформування радянського села в кінці 20-х років, була свідомо брехливою. Вона маскувала реальні плани уряду, нічого спільного з офіційною ідеологією та офіційними цілями «колективізації» не мала.

Радянський уряд створював не селянські «колективи», а кріпацькі господарства, засновані на використанні примусової праці і належали вони державі.Ніяких ідеологічних догматів або соціальних утопій за сталінською колективізацією не стояло. Мав місце холоднокровний план закріпачення і максимально інтенсивної експлуатації сільської робсили.

Колгоспи в сталінській економічній системі виконували приблизно ті ж функції, що і табірні робочі бригади. І цивільні права членів селянських «колективів» були приблизно такими ж, що і у зеків.

2. Початок «колективізації» фіксує момент перетворення Радянського Союзу в повністю неправову державу.

В часи НЕП в СРСР існували диктаторські, у вищій мірі антидемократичні закони, але вони так-сяк працювали. Певні цивільні і майнові права населення були захищені законодавчо. З 1928 року накази уряду про масові репресії, депортації, відбирання майна у населення і ліквідації залишків суспільного життя не мали навіть формальної правової основи. З точки зору радянського законодавства примусова колективізація була повністю незаконна.

3. Ніякої класової війни в селі часів «колективізації» і в помині не було.

Її вигадав Сталін, щоб виправдати репресії проти селян, що чинили опір «колективізації» . Такою ж шахрайською вигадкою був поділ селянського середовища на гіпотетичних «куркулів», «середняків» і «бідняків». Рівень заможності ніяк не впливав на бажання селян йти в колгоспи. Не хотів ніхто. «Куркулями» і «підкулачниками», що підлягають репресіям, влада автоматично оголошувала заможних селян і всіх, хто чинив опір колективізації.

4. Більшовицький догмат про більш високу продуктивність колективних господарств порівняно з одноосібними був спочатку ідеологічною безглуздістю. До початку колективізації він був вже свідомою брехнею.

Існуючі в середині 20-х років колективні господарства різних видів до того часу вже повністю дискредитували себе. Їх продуктивність, незважаючи на державні пільги, була набагато нижче, ніж продуктивність приватних селянських господарств. Це добре знали всі економісти, які розробляли п'ятирічні плани. «Колективізуючи» село, уряд планував зовсім не зростання сільськогосподарського виробництва в країні — це досягалося б зворотними заходами. Мова йшла про збільшення виробництва продовольства, яке влада могли б практично безкоштовно і без організаційних труднощів вилучати з села. З приватними селянськими господарствами цей фокус не проходив. «Усуспільнення» селянських господарств вирішувало завдання уряду, але автоматично призводило до деградації сільського господарства в цілому і різкого зменшення сільськогосподарського виробництва.

5. До початку «колективізації» коштів на індустріалізацію» в уряду не було і добути їх було ніде.

Податкових надходжень до бюджету і доходів державної промисловості, які мало Політбюро до ліквідації НЕП, ледве вистачало для підтримки статус-кво і забезпечення функціонування державного апарату.

Заплановані на першу п'ятирічку інвестиції в сталінську індустріалізацію перевищували реальні можливості уряду на кілька порядків. Без вилучення з села продуктів продовольства і робочої сили будівництво запланованої п'ятирічним планом важкої та військової промисловості було б неможливим. Необхідні для індустріалізації кошти були різними шляхами вичавлені з усього населення країни. В основному — з сільського, чисельність якого в 1925 році в п'ять разів перевищувала чисельність міського.

Колгоспи були спеціально організовані таким чином, щоб максимально полегшити уряду вилучення з села всіх продуктів сільхозпраці і вільне маніпулювання робочою силою. З колгоспів, що управлялися партійними призначенцями, було легко черпати будь-яку кількість робочих рук для будівництва промислових підприємств, лісорозробок, доріг і т. д. Це робилося різними способами, в тому числі у вигляді примусових вербовок і сезонних трудмобілізацій. Колгоспне начальство просто отримувало наказ на постачання тієїчи іншої кількості робочої сили, за яку держава розплачувалося з колгоспом.

6. Єдиним сенсом проведення колективізації було забезпечення засобами і робочою силою розбудовування важкої та військової промисловості.

Для проведення індустріалізації Сталіну необхідно було добути мільйони робочих рук, безкоштовне продовольство і джерела валюти для імпорту західних технологій і заводського обладнання. Основними предметами радянського експорту в роки перших п'ятирічок були продовольство і ліс.

Продовольство вилучалося з села практично безкоштовно, а лісорозробки забезпечувалися примусовою працею депортованих і трудмобілізованих селян. Звідси зниження рівня життя населення країни до можливого мінімуму і навіть нижче (масова смертність від голоду в 1931-33 роках). Цей процес був плановим та повністю регулювався урядом.

7. Колективізація прямо суперечила інтересам економічного розвитку країни.

В нормальних умовах розвиток економіки супроводжується підвищенням рівня споживання і рівня життя населення. В СРСР все відбувалося зовсім навпаки.

Перші варіанти плану п'ятирічки 1926-27 років, які передбачали продовження «нової економічної політики» Леніна, повністю виключали в майбутньому фізичний ріст числа «колективізованих» господарств. До кінця НЕП їх кількість, незважаючи на всі зусилля уряду, була нікчемною і ніяк не впливала на сільську економіку в цілому. Ці перші, незатверджені проекти п'ятирічок Держплану і ВРНГ виходили з врівноваженого та взаємовигідного економічного розвитку промисловості та одноосібного сільського господарства. Як наслідок, повинен був рости рівень життя в країні.

Сталінський план першої п'ятирічки, прийнятий у 1929 році, навпаки, передбачав будівництво військового комплексу за рахунок деградації всіх інших секторів економіки, в тому числі і сільського господарства. Падіння рівня життя і рівня споживання в країні було, таким чином, плановим.

8. Ліквідація ефективного сільського господарства проводилась Сталіним одночасно і в зв'язку з ліквідацією ефективної міської економіки.

Кінець «нової економічної політики» означав переклад всього майна і всіх ресурсів робочої сили міських секторів економіки під контроль Політбюро. Прямим результатом цього було повне знищення дрібної промисловості, ремесел та приватної торгівлі. Засоби виробництва експропріювались державою, а зайняті раніше у приватній економіці люди були змушені шукати роботу на державних підприємствах.

Дрібна промисловість, ремісники і торгівля в основному і забезпечували населення країни продуктами харчування та товарами першої необхідності. Знищення цих секторів економіки означало практично миттєве зубожіння всього населення країни і масовий голод. Фізичне існування міського населення залежало тепер тільки від державної системи розподілу їжі, вилученої з села, і мізерної кількості товарів першої необхідності, що вироблялися державою.

9. Масові репресії проти селян були спочатку запрограмовані у затвердженому в 1929 році план першої п'ятирічки.

На це вказують протиприродно високі темпи зростання міського населення і планове скорочення зростання сільського населення, закладені у програмах першої п'ятирічки. Без цього була б неможлива «індустріалізація». Промислові підприємства будувалися поблизу джерел енергії і сировини. Забезпечити їх робочою силою можна було тільки за допомогою примусових міграцій населення, тобто підвезення його в потрібне місце, в потрібній кількості і в потрібний час. «Колективізація» була одним з методів реалізації цих планів.

10. Колективізоване сільське господарство було явно неефективним з економічної точки зору.

Воно погано працювало, давало мало продукції і низької якості. Але Сталін і не розраховував на економічний ефект в звичайному сенсі цього слова. Важливо було, що вся продукція колгоспів належала державі, так само як і колгоспна робоча сила. У цьому сенсі колгоспи були надзвичайно ефективними.

За 30-ті роки СРСР була побудована грандіозна військова промисловість і створена величезна механізована армія. Тільки це дозволило Сталіну ініціювати в 1939 році початок Другої світової війни з наміром вийти з неї переможцем.

Добитися того ж ефекту при збереженні одноосібних селянських господарств було б неможливо.

11. Скорочення смертності від голоду у 1934 році пояснюється зовсім не тим, що колгоспи нібито нарешті встали на ноги і проявили свої потенційні можливості, а зниженням експорту зерна у багато разів.

Це, в свою чергу, пояснюється плановим зниженням імпорту промислових товарів в другій п'ятирічці. Основна маса обладнання для знову споруджуваних заводів була вже закуплена в роки першої п'ятирічки. В результаті більше їжі можна було залишити всередині країни для прокорму радянського населення.

12. Без запровадження масової примусової праці в сільському господарстві існування Радянського Союзу в сталінському варіанті (і всіх постсталінських) було б неможливим.

Тільки повна експропріація всього майна і робочої сили села дозволила Сталіну вибудувати після 1930 року знайому нам соціальну та економічну систему СРСР. Будь-який інший варіант економічної політики часів першої п'ятирічки привів би до зовсім іншої соціально-економічної і політичної структури режиму на всі наступні радянські десятиліття.