А гдє Рюрик?

Чи треба казати, що легенда про Рюрика є вигадкою? Комусь це може здатися абсурдом, адже ми і наші батьки, а до них - їхні батьки вчили це у школі, і взагалі...

Та з точки зору універсальних підходів джерелознавства сюжет про "призвання Рюрика" не можна вважати достовірним. Легенда про Рюрика і його появу у Східній Європи є ні чим іншим, як пізньою династичною легендою, вигаданою книжником ХІ століття.

Чи знали Рюрика на Русі до написання літопису?

Для того, щоб спростувати легенду, наведемо відповідний уривок з київського літопису, щоб він у нас був перед очима:

862 рік: "Пішли вони за море до варягів, до русі. ... Сказали .. : «Земля наша велика і щедра , а порядку в ній нема. Ідіть-но княжити і володіти нами».

... І прийшли вони спершу до словен, і поставили город Ладогу. І сів у Ладозі найстарший [брат] Рюрик, а другий, Синеус, — на Білім озері, а третій, Трувор, — в [городі] Ізборську. І од тих варягів дістала [свою] назву Руська земля.

А по двох літах помер Синеус і брат його Трувор, і взяв Рюрик волость усю один. І, прийшовши до [озера] Ільменя, поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом. І сів він тут, князюючи і роздаючи мужам своїм волості, [звелівши їм] городи ставити: тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро.

А варяги по тих городах є приходні. Перші насельники в Новгороді — словени, а в Полоцьку — кривичі, в Ростові — меря, у Біло|озері — весь, в Муромі — мурома. І тими всіма володів Рюрик."

Почнемо з того, що легенда про "призвання варягів" загалом і "князя Рюрика" зокрема присутня лише в одному історичному документі - "Повісті минулих літ", який був створений у 1030-х, або у 1080-х роках. Елементарна арифметика свідчить, що автор літопису був віддалений у часі від відповідних подій не менш, ніж на 150 років. Очевидно, що він не міг записати події зі слів очевидців, чи найближчих нащадків (скажімо, онуків).

Не міг він і взяти цю історію з давніших текстів. Висока писемна мова (давньоболгарська) з’явилася лише з приходом християнства, тобто на рубежі Х і ХІ ст. Перші тексти, створені на Русі цією мовою (перша половина ХІ ст), а саме "Похвала князю Володимиру..." Якова Мніха та "Слово про закон і благодать" митрополита Іларона не згадуть Рюрика. Це тим більше дивно, що обидва твори виявляють цікавість до генеалогії правлячої династії, але "забуває" її "засновника".

Впадає у вічі дуже мала чисельність руських князів із іменем "Рюрик". За час історичного існування держави "Русь" від 911 (підписання Олегом договору з Візантією) до 1240 (взяття Києва монголами) Рюриків було цілих два. Перший із них був лише правнуком Ярослава Мудрого і народився невдовзі після створення літопису. Цей факт дає всі підстави сумніватися, що князі взагалі знали про свого предка-Рюрика до складення легенди. Адже князівські імена повторювалися мало не кожне поління.

Святослав мав сина Олега (ім’я опікуна батька). Ярослав мав сина Володимира (ім’я батька), Святослава (ім’я діда), Ігоря (ім’я прадіда). У наступному поколінні знов бачимо Володимира (Мономах), Олега, Ігоря, Ярослава, Ярополка (син Ізяслава Ярославича, а до того був в. кн., син Святослава). Крім того, до цих "імен предків" додавалися нові імена, але не "Рюрик". І лише після створення династичної легенди представника побічної гілки нащадків Ярослава було названо Рюриком.

В контексті прихильності князів до імен перших правителів Русі, тобто "Володимир", "Олег", "Святослав", "Ігор" (показова назва рицарського епосу ХІІ ст: "Слово о полку Ігоря, сина Святослава, внука Ольгова"), дивним бачиться відсутність Рюрика.

Звісно, дивним, якщо останній існував.

Конунг Хрьорік

Як уже було сказано, персона Рюрика не зустрічається в жодному джерелі, окрім як у пізньому літописі, що був віддалений від описуваних подій як хронологічно, так і суто географічно.

Є лише одна непогана спроба ототожнити літописного Рюрика із данським конунгом Хрьоріком, чи то пак Рьоріком. Однак, окрім схожого імені, скандинавського походження і датах життя нічого не дає підстав їх ототожнити. Конунг Рьорік ніколи не перебував ані в Ладозі (куди його призвали, згідно київського літопису), ані в Новгороді (новгородський літопис). Жоден західноєвропейський документ не фіксує у нього якихось володінь у районі майбутньої Новгородської землі, чи у містах, згаданих у літописі. До того ж, аби встигати робити літописні діяння і в той же час стати фігурантом подій у Франції та Німеччині, Хрьоріку був потрібен телепорт.

Не згадують Рюрика (чи Рьоріка) і скандинавські саги. Події цих епічних творів часто проходили у Ладозі ("Альдейюборг"), Новгороді ("Холмгард") та Новгородській землі ("Гардаріка"). Та ніякого "конунга Рьоріка" там ми бачимо.

Тож на рівні формальної логіки ніяк не можна ототожнити літописного Рюрика із данським ватажком вікінгів Рьоріком.

Протиріччя в літописній легенді

Найдавніший вітчизняний літопис сповнений суперечливих, а подекуди й казкових данихю До останніх, зокрема, належить походження слов’ян від сина Ноя Яфета та візит Андрія Первозваного у землю полян. Та нас цікавлять саме суперечності, які стосуються Рюрика, його запрошення та заснування держави.

Отже, під 852 роком (за 10 років до "призвання Рюрика") літописець пише:

"...стала називатися [наша земля] — Руська земля. А про се ми довідалися [з того], що за цього цесаря (імператора Візантії Михайла) приходила Русь на Цесароград."

Отже, Русь задовго до "призвання варягів", згідно того ж автора, вже цвіла і пахла. Очевидно, ці дані київський укладач літопису взяв із грецьких хронік Логофета і Малали.

Ці дані підтверджуються "Посланням.." константинопольського патріарха Фотія, присвяченим цьому походу і написаним "по гарячих слідах".

Доволі численні джерела вже у І половині ІХ ст (тобто, до призвання варягів) фіксують Русь у Сіхідній Європі, зокрема "Бертинські аннали" (русь у Греції) та "Книга шляхів і країн" Ібн Хортабеха (руські купці у Поволжі).

Тож ми маємо цілий комплекс джерел (латинські, грецькі, арабські, вітчизняні), що протирічать легенді про появу русі у Східній Європі лише 862 року.

Археологія

Згадаємо, що в уривку, який приведено на початку, сказано наступне:

"прийшли вони (варяги) спершу до словен, і поставили город Ладогу".

Тут заснування Ладоги приписується цим самим братам, серед яких є Рюрик. Однак, Ладога на той момент існувала вже 100 років, що підтверджено розкопками.

Та неточності на цьому не закінчуються. Адже літопис приписує створення Новгорода Рюрику:

"поставив він город над Волховом, і назвали його Новгородом".

Це також нереальна подія, але з точністю до навпаки. Новгорода 862 року не існувало, як і 70 років потому. Культурний шар Новгорода почав накопичуватися лише у 930-х роках, коли літописний Рюрик півстоліття як помер. Найдавніші знайдені будівлі Новгорода датовані 930 (Тарабардина О. А. "Дендрохронология средневекового Новгорода по материалам археологических исследований 1995—2005 гг.." Автореферат дисс. канд. ист. наук..) та 953 роком (Академік РАН В.Л. Янин, М.X. Алешковский, "Происхождение Новгорода (к постановке проблемы)" ).

Також Рюрик "роздавав мужам своїм волості" "тому — Полоцьк, тому — Ростов, другому — Білоозеро".

Тут фігурує іще одне віртуальне на 862 рік місто - Ростов, найдавніша дендродата якого 963 рік, тобто через 100 років після подій, у яких він бере участь. ("Русь в IX–X веках" Ответственный редактор академик Н. А. Макаров. "На берегах озёр Неро и Плещеево" А.Е.Леонтьев ).

Паралелі і кілька слів про середньовічне світосприйняття

Легенда про "призвання" одним народом іншого є типовим сюжетом для тогочасної Європи. Наприклад, так описує "призвання саксів бриттами" Відукінд Корвейський:

"Посли із Британії прийшли до саксів і заявили: "Благородні сакси, нещасні бритти, стомлені постійними нападами ворогів і тому дуже бідні, почули про великі ваші перемоги. Послали ми до вас із проханням не залишити бриттів без допомоги. Обширну, безкрайню землю готові ми вручити вашій владі.""

Нічого не нагадує?

Типовим для Середньовіччя є і вигадування фантастичних генеалогічних легенд. Наприклад, князь Юсупов виводив своє коріння від пророка Мухамеда. Московський "цар" Іван Жахливий у листі до шведського короля стверджував своє походження від Октавіана Августа.

Літописний сюжет має схожість із хронікою Дудо Сен-Катенського, який розповідає про початки герцогства Нормандія. Згідно з нею, норманни-даки жили у Північному Причорномор’ї, а потім відправилися до Франції, де осіли на її півночі і заснували герцогство на чолі із Ролло (прототипом персонажу серіалу "Вікінги").

Звісно, ніхто подібні історії серйозно не розглядає.

Висновок

Отож, що ми маємо? Якщо прийняти офіційну російську версію походження Русі, то вийде щось наступне:

Невловимий Рюрик правив величезною державою у Прибалтиці, але про цю державу ніхто не знав.

Він правив нею без писемності, яка могла б обслуговувати первинний чиновницький апарат. При цьому, він винайшов телепорт і у вільний від державотворення час мотався до Франції, Голандії та Німеччини, але там нікому не казав, що він "рус". При цьому він заснував місто, ще не народившись. Більше того, він правив у місті, яке ще не заснували, а також роздавав своїм наближеним неіснуючі міста. Незважаючи на такі видатні досягнення свого предка, руські князі цуралися називати на його честь своїх дітей, надаючи перевагу менш успішним правителям: першому підписанту договору з Візантією, переможцю Хозарії, першохрестителю та іншим невдахам.

Хочеться закінчити цей опус словами співробітника Інституту Історії НАНУ О. Толочка:

"Историческая реконструкция должна основываться на источниках другого рода: современных событиям и не повествовательных. Таковых, увы, не много в нашем распоряжении: три сохранившихся византийско-руских договора (911, 944 и 971 год) и два сочинения, приписываемых Константину Багрянородному: «Об управлении империей» и «О церемониях византийского двора». Это тексты либо актовые, либо дескриптивные. Для исторического повествования они обладают существенным недостатком: отсутствием сюжета, «движения» истории, а также неизбежной фрагментарностью картины в противовес иллюзорной «полноте» истории в летописи. Эти изъяны вполне компенсируются большей достоверностью. В сущности, именно в этом — отказе от опоры на нарративные источники при реконструкции прошлого — и состояла методологическая революция, произведенная Леопольдом фон Ранке в европейской историографии. Для дисциплины древнеруской истории она прошла незаметно.

Красочная летописная повесть о странствиях народа русь и его князей из Скандинавии в Киев должна быть сдана в архив, туда, где уже больше двух столетий пылятся «троянские» и «римские» предания о происхождении европейских народов".