21 липня 2019, 09:39
Незнання історії стає причиною її багаторазового повторення...
На самому початку Другої Світової Війни Сталін спромігся не просто підставити свого партнера Гітлера, а й повернути ту частину "Третього Риму" яка на думку адептів Кремля перебувала під ігом панської Польщі.
Про той факт, що Сталін став єдиним ініціатором Другої Світової і про те, що він використав Гітлера як хлопчика свідчить і той факт, що після захоплення Західної України, для країн Заходу було влаштоване шоу яке повинно було засвідчити бажання мешканців окупованих територій за власним бажанням доєднатися до Тюрми народів.
Сталін як і Путін потім в Криму провів на окупованих територіях справжню імітацію народовладдя!
Так, спочатку, 29 вересня командувач Українського фронту Тимошенко виступив з офіційним зверненням до населення Західної України, щодо створення нових органів влади і керування. У містах і повітах ними стали тимчасові управління, у волостях і селах – селянські комітети.
Тимчасове управління міста Львова створювалося за безпосередньої участі радянських партійних працівників та політруків Українського фронту. Очолював орган комуніст Єременко.
Надіслані Кремлем уповноважені відбирали кандидатів керуючись виключно класовим принципом. Зрозуміло, що малоосвіченими та некомпетентними "керівниками" значно легше управляти. Таким чином, за своєю суттю і функціями окупаційне управління нічим не відрізнялося від традиційних радянських органів влади.
Наступним кроком стало обрання Львова місцем проведення Народних Зборів Західної України, завданням яких було легітимізувати статус окупованих західноукраїнських земель та їхнього майбутнього суспільно-політичного устрою.
1 жовтня 1939 р. на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) під головуванням Сталіна було детально розглянуто сценарій цього шоу, були визначені терміни проведення імітації виборів депутатів, місце і час скликання Зборів, а також сформульовано основні пункти порядку денного.
Першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова політбюро ЦК ВКП(б) зобов’язали підготувати тексти декларацій, які повинні були затвердити депутати Народних Зборів Західної України.
У Львові було створено 63 виборчих округи, 181 виборчу дільницю, організовано численні агітпункти.
Виборчу кампанію супроводжували щоденні мітинги і збори, було задіяно радіо та пресу, друкувалися плакати, листівки.
10 жовтня у Львові відбулося 9 мітингів, 16 жовтня – 40, а наступного дня – ще понад 20 масових передвиборчих заходів.
Окупаційна влада цілком контролювала процедуру добору і висунення кандидатів у депутати Народних Зборів.
Дивним чином при реєстрації жоден з кандидатів активістів західноукраїнських партій не отримав можливості отримати мандат.
Серед 44 офіційних гасел, під якими проводили кампанію, були такі:
- "Тільки одна партія більшовиків вірна інтересам трудящих всього світу. Трудящі Західної України, ведіть жорстоку боротьбу проти всіх буржуазних націоналістичних партій, запеклих ворогів трудового народу"
- "Пепеесівці, ундівці, сіоністи, поалейціоністи, бундівці – прибічники поміщиків, капіталістів та польських панів – зрадники інтересів трудового народу".
Завдяки такій потужній імітаційній компаній вдалося добитись того, що серед зареєстрованих у Львові кандидатів у депутати Народних Зборів не виявилося жодного представника колишньої політичної еліти.
Серед депутатів Народних Зборів лише 5,2% мали вищу освіту, 20,6% - середню, 72,6% - початкову, 1,6% - взагалі були неписьменними.
За офіційними даними, у виборах взяли участь 92,8% виборців Західної України, з них за кандидатів у депутати Народних Зборів проголосували 90,4%.
За створених більшовиками умов, у кожному з 1495 виборчих округів було зареєстровано тільки по одному кандидатові, результат таких "виборів" був доволі передбачуваний.
Після імітації створення нового керівництва території, відповідно до ретельно розробленого сценарію, 26–28 жовтня 1939 року у приміщенні Великого міського театру Львова відбулися Народні Збори Західної України.
Дивним чином депутати зборів, виконуючи заздалегідь визначену роль, без ґрунтовного обговорення і з’ясування всіх обставин та наслідків ухвалених рішень, одностайно проголосували за декларації про встановлення радянської влади на всій території Західної України і возз’єднання з радянською Україною, про націоналізацію банків і великої промисловості, конфіскацію поміщицьких і монастирських земель.
1 листопада 1939 року позачергова сесія Верховної Ради СРСР, заслухавши заяву Повноважної комісії Народних Зборів, ухвалила закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з окупованою раніше Україною.
Особливістю радянського окупаційного режиму у Львові було те партійні органи втручались у вирішення не лише політичних і кадрових питань, але й господарських, причому їм належало останнє слово. Не керували партійці лише військовими.
Окупаційна московська влада не допустила до виборів жодної політичної сили, окрім більшовицької партії.
На окупованих територіях була припинена діяльність всіх колишніх культурних, освітніх, комерційних та інші товариств й організації.
Усі інститути громадянського суспільства були ліквідовані, а на їх заміну були створені нові імітаційні громадські організації радянського типу: профспілки, творчі спілки, які по суті були ідеологічними центрами московських державних органів.
Таким чином за дуже короткий строк більшовицька тоталітарна система повністю захопила контроль над окупованими територіями, а західні правові інститути отримали підтвердження легітимності процесу окупації.