12 липня 2025, 13:14
З часу повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року Польща стала одним із головних стратегічних союзників України. Польська підтримка — від прийому мільйонів біженців до передачі озброєння та політичного лобіювання в ЄС і НАТО — була не просто жестом солідарності, а цивілізаційним вибором.
Водночас уже у 2023–2024 роках в публічному дискурсі почала активно повертатись тема Волинської трагедії, і дедалі частіше — у звинувачувальному, ультимативному форматі, що супроводжується вимогами «покаяння» з боку України.
Цей феномен викликає низку принципових запитань. Чому ця тема активізувалася саме під час війни? Чому польська держава не вимагає визнання актів геноциду з боку СРСР/РФ, зокрема Катинської різанини, як такого ж імперативу історичної правди? І найголовніше — чи не стала Волинська трагедія інструментом у руках Кремля для розколу українсько-польського фронту?
Волинська трагедія: історичний контекст та суперечності наративів
Події літа 1943 року на території Волині, коли від рук бойових підрозділів УПА загинули тисячі польських цивільних, справді становлять одну з найболючіших сторінок у польсько-українських відносинах. Польський Інститут національної пам’яті оцінює кількість жертв приблизно в 100 тисяч осіб (зокрема, за заявами з 2017 р.). У свою чергу, українські дослідники, зокрема Іван Пушкар та Юрій Шаповал, застерігають від перебільшення цих цифр та вказують на складність верифікації джерел, значну частину яких базовано на радянських архівах НКВД.
❗ Водночас у наративі замовчуються репресії проти українського населення з боку польської Армії Крайової, включаючи акції у Сагрині, Павлокомі, Пискоровичах та інших селах (кількість українських жертв — від 10 до 20 тисяч, за оцінками українських істориків та ООН). У 2006 р. президент Лех Качинський визнав ці вбивства злочинами проти людяності.
Катинь, радянізація та мовчання про геноцид з боку СРСР
Контраст у державній політиці Польщі щодо різних форм історичної пам’яті особливо помітний у порівнянні з її позицією щодо масових вбивств польських офіцерів НКВД у Катині (1940 р.), де було страчено понад 21 тисячу осіб, серед них — інтелектуальна й військова еліта ІІ Речі Посполитої.
Попри те, що Москва заперечувала провину аж до 1990 року, і лише частково її визнала, Польща жодного разу офіційно не домагалася визнання цього злочину як геноциду, не піднімала питання про репарації, і не вимагала міжнародного трибуналу. Більше того, навіть після російського вторгнення в Грузію (2008) та Україну (2014), Польща продовжувала будувати дипломатичні відносини з РФ, жодного разу не висуваючи історичні вимоги як підставу для блокування переговорів чи угод.
Кремлівська стратегія «вибухівки минулого»
Російська Федерація активно використовує історичні конфлікти у форматі інформаційно-психологічних операцій (ІПсО). У матеріалах Служби зовнішньої розвідки України («Біла книга дестабілізаційних кампаній», 2023) зазначено, що Волинська тема є однією з пріоритетних для російських наративів у Польщі. Із 2020 року зафіксовано сплеск бот-кампаній у польському сегменті Facebook і Twitter, які просувають меседжі на кшталт:
«Українці — злочинці та геноцидники»
«Польща має вимагати покаяння від Києва, а не допомагати»
«Україна — не гідна членства в ЄС через історичні злочини»
📌 Один з аналітичних звітів Atlantic Council (2024) прямо вказує, що російські проксі-медіа на кшталт "Sputnik Polska" та анонімні Telegram-канали фінансуються з бюджету "Федерального агентства зі справ СНД" (Россотрудничество). Їхня мета — розрив між Києвом і Варшавою.
Інструменталізація пам’яті та геополітичні ставки
Повернення до теми Волині у 2023–2024 рр. збігається з:
активізацією переговорів України щодо вступу в ЄС;
спробами Польщі зміцнити роль лідера у Східній Європі;
наближенням виборів у Польщі та мобілізацією правих електоральних груп.
❗ У цьому контексті історична тема перетворюється на політичний тиск. Висуваються умови: мовляв, «не буде вибачень — не буде інтеграції».
Однак подібний шантаж — не шлях до справедливості. Це — віддзеркалення логіки Кремля, яка базується не на правді, а на цинічному використанні пам’яті в політичних цілях.
Висновки
Волинська трагедія — трагічний, складний, двосторонній конфлікт, який потребує спільного дослідження, а не інструменталізації.
Польща ніколи не висувала аналогічних вимог до Росії, яка має набагато масштабніші злочини проти польського народу.
Активізація теми Волині під час війни збігається з інтересами Кремля й відповідає його стратегії розколу Заходу.
Мир та злагода між народами не досягається через ультиматуми — лише через симетричну правду та спільну пам’ять.
Джерела:
Інститут національної пам’яті Польщі: ipn.gov.pl
Atlantic Council: Russia’s Disinformation in Central Europe (2024)
Катинь: документи МЗС Польщі (архів: archiwa.gov.pl)
«Біла книга дестабілізаційних кампаній» — СЗРУ, Київ, 2023
P. Libera, “Wolyn: Politics of Memory,” Polish Review, 2022
Ю. Шаповал. Волинь: між трагедією і політикою. — Київ: Темпора, 2019