Міфологія "єдиного народу"

22 серпня 2016, 09:30
Російські імперіалісти різних мастей повсюдно застосовують міфологему про одвічну єдність російського та українського народів, які були розділені монголо-татарами/польсько-литовськими панами/австрійським генштабом/більшовиками/госдепом.

Російські імперіалісти різних мастей повсюдно застосовують міфологему про одвічну єдність російського та українського народів, які були розділені монголо-татарами/польсько-литовськими панами/австрійським генштабом/більшовиками/госдепом.

Начебто, один народ зберігав в умовах "іноземного поневолення" прагнення до єднання.

Те, що це пропагандистські вигадки годі й казати. Навіть в умовах спільної держави, Київської Русі, можна вести мову лише про відносну політичну та релігійну єдність, та не про етнічну, мовну чи національну.

Що вже й казати про 15-18 століття, якому, сласне, й присвячений цей пост. На прикладах, взятих із тогочасних джерел, ми покажемо, як наші предки бачили себе та чи відчували вони себе з росіянами "одним народом".

Як себе називали наші предки?

В означений період 15-18 століття найпоширенішим етнонімом і водночас самоназвою для українців було слово "русь" (мн.) та похідні від нього "русин" (одн.), "русини" (мн.), "руський народ".

Наведемо цитати, що ілюструють дане твердження. Щоб цитати були репрезентативними, я візьму постатей із різних соціальних прошарків.

1. Князь. Перша цитата належить князеві Семену Лико, лубенському і овруцькому підстарості, наміснику князів Вишневецьких. 1620 року польський король надіслав князю судовий позов польською мовою, на що Семен Іванович відповів:

"То страхи на ляхи. Відаєт король його милість, же-м русин, а позови мні по-польську шлет."

(Цитата за виданням: "Українська шляхта 14-17 ст: Волинь і Центральна Україна". Н. Яковенко.)

Після цього князь наказав утопити возного, що приніс йому листа.

2. Шляхтич. Наступні слова належать видатному польсько-українському філософу-гуманісту, видатному латиномовному оратору, Станіславу Оріховському. Походив з шляхти Перемишльської землі, випускник багатьох європейських універститетів. У своїй праці "Fidelis Subditus" ("Зразковий підданий") він пише:

"Ruthenorum me esse et libenter profiteor." (лат)

"Я русин і охоче всім про це говорю".

3. Міщанин. Син солевара з Дрогобича Іван Котермак став яскравою фігурою у європейському культурному процесі. Ректор Болонського університету, професор Краківського університету та Братиславської академії.

Свої роботи він підписував як "Георгій Дрогобич з Русі". Зокрема:

"Iudicium prenosticon Anni MCCCCLXXX III currentis Magistri Georgii Drohobicz de Russia almi studii Bononiensis artium et medecine doctoris" (лат.)

"Прогностична оцінка поточного 1483 p. магістра "Георгія Дрогобича з Русі доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету".

4. Духовенство. Православний письменник-полеміст, випускник Острозької академії, Мелетій Смотрицький у своїй праці "ΘΡΗΝΟΣ" (гр. "Плач" ) описує руські князівські та панські родини:

"...дім князів Острозьких, ... дорогі й однаково неоціненні тієї ж корони камінці — значні руських князів роди, неоціненні сапфіри і безцінні діаманти — князі Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Руженські, Соломерецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини й інших без ліку"

"Родовиті, — мовлю, — славні, ... знаного народу руського доми — Ходкевичі, Глібовичі, Кішки, Сапіги, Дорогостайські, Войни, Воловичі, Зіновичі, Паци, Халецькі, Тишкевичі, Корсаки, Хребтовичі, Тризни, Горностаї, Бокії, Мишки, Гойські, Семашки, Гулевичі, Ярмолинські, Чолганські, Калиновські, Кирдеї, Загоровські, Мелешки, Боговитини, Павловичі, Сосновські, Скумини, Потії".

5. Козацтво. Як приклад національного самовизначення козаків можна навести заголовок Договору між Військом Запорозьким та Османською імперією:

"Договір між турецьким цісарем і військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути."

(За виданням "Документи Б. Хмельницького".)

Звісно, наводити цитати подібного характеру можна довго.

Також сред українців того часу побутували й інші етноніми та топоніми на означення Батьківщини, але вони мали менш масову сферу використання.

У церковній літературі побутували слова "Росія" та "Мала Росія" - наслідування грецької традиції:

"Як я, Росія Малая? \ Матір’ю всі називають, \ А не всі за матір мають; \ Інший хоче загубити, \ В ложці води утопити."

Андрій Гарасимович, український поет. "Плач Малої Росії".

В розмовній мові та світській поезії траплялося слово "Україна":

"Жалься Боже, України, що не в купі маєт сини."

Іван Мазепа, князь, гетьман Війська Запорозького. "Дума".

"Завжди правив з гідністю і хоробро бився, / Україні над Дніпром щиро прислужився./ Захищав її, як син, чуйність мав і чесність, / Ні за себе він не дбав, а ні за маєтність."

Анонімний панегірик князю Михайлу Вишневецькому.

Як наші предки називали росіян?

Для позначення росіян українці використовували наступні слова: "москва", "москвини", "мосхи", "великороси" та інші.

Як і в попередньому параграфі, наведемо кілька цитат, де українці протиставляються росіянам.

Для початку візьмемо уривки з Київського літопису компіляції першої чверті 17 ст. (Цит. за "Український історичний журнал 1989", №2):

"Рок АФ̃Ф [1509]: тот жє Констєнтин на Кропивнє рєці Москву побил П̃ [80] тисєчєи ..."

Рок АФ̃ДІ [1514]: Смоленско московскіі взяли; того ж року наші побили Москву на Орші."

Тут руський князь Острозький протиставлений Москві, а "московськії" протиставлені "нашим".

Більш чітко розрізняє росіян та українців видатний православний полеміст Іван Вишенський. У своєму творі "Книжка" інтелектуал перераховує православні народи:

"...кождый отмінный своїм голосом зовомий язик, а меновите греци, арапи, сіверани, серби, болгаре, словяне, арабанаши, мултяне, богданци, москва и наша русь".

Чітко і ясно: "Москва" і "Русь".

Сам себе Іван Вишенський вважав русином:

"тебі, брате мой русине, з словом ся оборочаю и раду здоровую и пожиточную (за спасение душевное) даю".

Наведемо цитату і з козацького середовища:

"Ворожа нам здавна сила московська те, що поклала була від багатьох літ при всезлобному своєму намірі, тепер почала досягати із занепадом останніх прав та вольностей наших, коли без жодного з нами погодження почала забирати малоросійські городи в своє посідання."

Іван Мазепа, князь, гетьман Війська Запорозького. Лист до Івана Скоропадського від 30 жовтня 1708 року.

Ось типові цитати з військово-політичного трактату Юрія Немирича, канцлера Великого князівства Руського:

"Русини, сармати сильні лише у кінному, але не у пішому бою; це далося взнаки. (це про русинів, про москалів - далі.)

...

Вишикуване військо демонструє страшну силу мосха, передусім у кінноті...

Сформований за умов рабства характер кожного стрічного мосха виявляє схильність до пишноти і тілесної розпусти, жорстокий і підступний. Війну вони розпочинають прудко, упокорюються поволі."

"Discursus de bello Moscovitico ad illustrum Romanum Hojski Vlodimiriensem Capitaneum, affinem." — Paris, 1634

"Роздуми про війну з московитами, з присвятою Романові Гойському, володимирському каштеляну і моєму своякові."

Тут русини-"сармати" протиставлені москвинам-"мосхам".

Придворний поет князів Острозьких Іван Домбровський, оспівуючи велич Київської Русі, написав наступні строфи:

"Київські руси усіх під своєю кормигою мали.

Мова іде про князів, які Київ зробили столичним

Містом і центром держави; коли в володіннях Борея

Над усіма панував племенами Сарматії й мосхів"

"Camoenae Boristhenides" (лат.). "Дніпрові камени".

Як бачимо, тут "київські руси" панують над "племенами мосхів".

Та найчіткіше погляди тогочасного українського суспільства на окремішність від "москалів" ілюструє вірш № 147 українського поета Клима Зиновіїва з циклу "Приповісті посполиті".

Наведемо уривок (лише вступ):

"То єсть биваєт муж лях, а жона благочестива (православна). Або жона благочестива, а муж не благочестивий. Або і обоє благочестиві, та не єдних людей: сиріч муж будет москаль, або литвин, або бойко, або циган, або з жида перехрест, або ж жона з таких людей, а він - правдивий руснак козак українець малоросійської породи."

Легко видно, що "москалі" і "русин українець малоросійської породи" є "різних людей", а "москаль" є в одному ряду з "циганом" і "жидом-перехрестом".

В самому вірші Зиновіїв застерігає від подібних мішаних шлюбів і описує негаразди, що є наслідками їх укладання (вірш надто довгий, тому довелося видалити; його легко знайти за вказаними посиланнями).

Таким чином, як бачимо з численних свідчень, українці 15-17 століття чітко усвідомлювали власну окремішність від росіян. При цьому вони могли послуговуватися різними етнонімами, пов’язаними з різними стилістичними особливостями та їх специфікою. Незмінним залишалося одне: розуміння, що "сармати і мосхи", "москалі і руснаки", "московські і наші", "великоросійський і малоросійський народи" є цілком окремими народами.

P.S. Спростування єдності в часи Київської Русі та витоки концепту "одного народу" плануються в майбутньому.