Микульчице

17 липня 2018, 14:34
Сторінки ранньої історії слов’ян відкрилися лише в XX столітті і виключно завдяки археології.

Сторінки ранньої історії слов’ян відкрилися лише в XX столітті і виключно завдяки археології. Як свідчать археологічні знахідки, що осіли в середньому Подунав’ї і долинах річок Влтави, Лаби (Ельби) і Морави слов’яни в V-VI століттях вступили в процес швидкого соціального, економічного і культурного розвитку. Визначальним моментом у цьому процесі було зіткнення слов’ян з римськими провінціями Норік і Паннонія. Навіть після розпаду Римської імперії вплив античної провінційної культури в Центральній Європі залишалося все ще досить сильним. Велику роль грав і торговий шлях по Дунаю, який був основним каналом проникнення римської культури на північ.

Стародавнє місто Микульчице

Напади аварів прискорили процес формування державності у слов’янських племен Подунав’я. Об’єднавшись і спираючись на мережу укріплених поселень-городищ, вони в кінці VIII століття остаточно розгромили аварів. Ця перемога стала поштовхом для утворення в 30-х роках IX століття першого слов’янської держави – Великої Моравії, що охоплювала територію сучасної Моравії (входить до складу Чехії), північній Австрії, західній Словаччині та західної Угорщини (Паннонії). Велика Моравія, де правила князівська династія Моймировичі, швидко вийшла на перший план європейського політичного життя IX століття. На території Великої Моравії схрещувалися культурні впливи Франкської імперії, Баварії, Італії, Далмації, Візантії. Особливо цей процес посилився в першій половині IX століття, коли почалася християнізація населення Моравії за участю місіонерів з різних країн. Моравська церковна організація перебувала під східнофранкським управлінням. Духовним главою Моравії вважався папа римський, а світським – імператор франків. Перший моравський князь Моймир I мирився з положенням васала. Але коли Великоморавське держава значно посилився, його правителі виявили прагнення до самостійності. Князь Ростислав (846-869) за допомогою майстерної дипломатії та військової сили зумів домогтися політичної незалежності Великої Моравії. Але для того щоб ця незалежність стала повною, Ростислав повинен був досягти самостійності і в галузі церковної. Це змусило його звернутися в 863 році за допомогою до Константинополю. З Візантії в Моравію були послані християнські місіонери Кирило (Костянтин) і Мефодій, відомі теологи і вчені з Солуні (нині Салоніки, Греція). З ім’ям Кирила пов’язано створення глаголичної слов’янської абетки.

З використанням цього алфавіту – глаголиці – з грецької мови на слов’янську були переведені богослужбові книги. При цьому за основу слов’янського книжкового мови був узятий добре знайомий Кирилу староболгарська діалект, званий сьогодні церковно-слов’янською. Це стало найважливішою подією в історії слов’ян, які поклали початок розвитку їх писемності та культури. Сьогодні загальновизнано внесок слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія в скарбницю загальноєвропейської культури – недарма в 1979 році Папа Римський Іоанн Павло II оголосив святих Кирила і Мефодія небесними покровителями Європи.

Срібні прикраси, знайдені в Микульчице

При князі Святополку (870 – 894 рр.) Велика Моравія досягла найвищого розквіту і могутності. Але вже на початку X століття вона переживає внутрішню кризу. Напади угорських кочових племен остаточно зломили могутність першого слов’янської держави. У першому десятилітті X століття воно перестало існувати. Протягом багатьох років історія Великої Моравії, внесок цієї країни в європейську культуру залишалися мало відомими. У розпорядженні дослідників були лише дуже убогі письмові джерела. І лише в XX сторіччі відкриття чеських і словацьких археологів зробили історію, культуру і мистецтво Великої Моравії об’єктами глибокого наукового вивчення. Розкопками були відкриті залишки великоморавський поселень міського типу у Старому Місті поблизу Угорська-Градіште, в Нітрі, на Девіне у Братиславі і багатьох інших місцях південної Чехії, західній Словаччині та Угорщині. Крім залишків будівель, тут виявлено безліч оригінальних виробів художнього ремесла і предметів матеріальної культури.

Але найбільш цікавою пам’яткою великоморавської епохи є городище «на валах» у села Микульчице (південна Чехія). У центрі городища колись височів княжий замок, який займав площу в 6 га. До нього примикали укріплені двори вельмож, за ними – посад зі зрубними будинками, тяглися неправильними рядами. Всі поселення займало площу близько 200 га. Наявність великої кількості кам’яних будівель – одинадцяти церков і обширної прямокутної будівлі, яку можна вважати князівським палацом, говорить про важливе значення микульчицкого поселення в давньоморавській державі.

Швидше за все, перед нами – колишня столиця Великої Моравії, те саме місто князя Ростислава, куди в 863 році після довгої мандрівки прибули великі слов’янські просвітителі, і архієпископом якого був молодший з солунських братів – Мефодій.

Княжий замок в Микульчице оточував високий вал, облицьований каменем і складається з внутрішніх рубаних клітей, заповнених утрамбованої землею. Висота валу сягала десяти метрів. Підступи до нього захищалися кількома рядами частоколу, ровом і руслом річки Морави. До князівського замку примикали зміцнений посад і двори вельмож, оточених кам’яними стінами і частоколом. Для того часу це була неприступна фортеця, що викликала острах у ворогів. Не випадково баварські хроніки говорять про неї як про «фортеці Ростислава».

З одинадцяти микульчицьких церков п’ять перебували на території замку і ще шість – на посаді і при дворах вельмож. Будівельна техніка великоморавських зодчих свідчить про те, що вони були досвідченими майстрами, які пройшли вишкіл в країнах зі сформованою будівельної традицією – швидше за все на північному заході Балкан, в Далмації. Прямі аналогії микульчицьких пам’ятників можна зустріти в давньо-хорватської архітектурі.

Малюнок з пряжки пояса, знайденого в Микульчице

У більшості випадків при будівництві кам’яних будівель великоморавської столиці використовувалися плити необробленого пісковика, який привозили з західних схилів Карпат.

Камінь скріплювали розчином, стіни, як правило, покривалися полірованою штукатуркою. Покрівельний керамічний матеріал, типу римської черепиці, будівельники обпалювали самі. Найбільш давньої і найцікавішою церквою великоморавської столиці є круглий храм-ротонда, що стояв на невеликому підвищенні поблизу княжого замку. Він був побудований на самому початку IX століття.

Від храму уцілів один лише фундамент, але дослідники зуміли реконструювати його первісний вигляд. Колись церква була увінчана куполом і оточена галереєю на дерев’яних стовпах, а всередині стіни були покриті полірованої штукатуркою і розписані фресками, фрагменти яких і зараз вражають свіжістю фарб. Судячи з усього, це був князівський домовий храм. А ось інший храм, виявлений на території замку, безсумнівно, був кафедральним, т. Е єпископським собором і, отже, безпосередньо пов’язаний з ім’ям Мефодія – першого християнського єпископа Великої Моравії. Цей «храм № 3», як його охрестили археологи, є найбільшою культовою спорудою Великої Моравії.

Складна для свого часу архітектура, багатобарвна розпис стін, розташування поблизу князівського палацу говорять про її важливому значенні в житті Великоморавської християнської церкви. Поруч з храмом були знайдені залишки споруди з колодязем-цистерною всередині – цілком ймовірно, баптистерію. З ім’ям Мефодія дослідники пов’язують і великий комплекс культових будівель, розташований біля села Сади.

Розкопками тут розкриті залишки великого храму, побудованого в формі грецького хреста. Колись над ним височіла вежа або великий купол. Підлогу храму викладений мармуром, а вівтар покритий Пелопонеським порфіром. До церкви примикала велика крита паперть. Судячи зі знайдених кістяних і металевих «писал», тут розміщувалася церковна школа.

Всі будівлі комплексу були покриті декоративною черепицею, зробленої за римським зразком в місцевих майстернях.

Археологічні знахідки з Микульчице Комплекс у селі Сади не має аналогії в великоморавській архітектурі. Дослідники губляться в здогадах з приводу його призначення: він міг бути центром великого маєтку, монастирем або навіть заміською резиденцією архієпископа Мефодія. І в цьому зв’язку найсміливіші здогади викликає знахідка поховання, зробленого в каплиці, спорудженої в останній чверті IX століття в північній частині храму в селі Сади.

Поховання в окремій каплиці, колишня розкіш її оздоблення, розпису стін – все свідчить про те, що тут був похований якийсь видатний велико-моравський діяч. Якщо поховання в Садах лише побічно може зв’язуватися з ім’ям великого слов’янського просвітителя Мефодія, то інше поховання великоморавської епохи археологи цілком упевнено пов’язують з ім’ям першого правителя цієї країни князя Моймира, померлого близько 846 року.

Мова йде про багатий похованні, виявленому у вівтарній частині вже згадуваної княжої церкви-ротонди в Микульчицях. У числі зроблених тут знахідок – позолочені шпори, прикрашені орнаментом у вигляді людських масок і стилізованих фігур, позолочений наконечник із зображенням людської фігурки з піднятими вгору руками. У правій руці чоловік тримає щось на зразок штандарта – знака римської імператорської влади («labarum»). У широкому значенні цей штандарт використовувався варварськими племенами за межами Римської імперії в якості символу правителя. У лівій руці – рога оливи, яким вищий священнослужитель здійснював помазання на царство. Виходячи з такої розшифровки зображень, чеський учений академік І. Поулік тлумачить сюжет на наконечнику як відтворення обряду помазання і коронації. Таким чином, він як би документує важлива подія – сходження на престол християнського правителя Великої Моравії.

Це дозволяє зробити припущення про те, що пояс належав, швидше за все, перший відомому моравському князю Моймира I. Вироби з поховання князя Моймира – лише частина великого спадку великоморавських майстрів, котрі домоглися великих успіхів у створенні творів прикладного мистецтва, в якому втілилися художні традиції провінційної римської, візантійської, слов’янської і аварською культур. З цього сплаву в першій половині IX століття виникає досить своєрідний блатницько-микульчицький стиль.

Майстерні в Микульчице та інших містах Великої Моравії орієнтувалися насамперед на виробництво дорогих прикрас із золота і срібла, що відрізнялися великою різноманітністю. Виявлені археологами пам’ятки велико-моравського мистецтва свідчать, що багато чого з того, що було створено майстрами цього першого слов’янської держави, стало зразком для сусідніх народів.