Реконструкція одягу українців 16 ст за актовими матеріалами

1. Ліворуч: шляхтич XVI ст.: ярмяк із золотими шнурами, жупан.

За реєстром Сави Рудецького, рід якого за майновим статусом відносять до дрібної малозаможної шляхти, серед його особистих речей названо лише три види одягу: ярмяк макового кольору з каразієвої тканини, тобто грубого сукна, зі шовковими золотими шнурами, шовковий сірий жупан та бавовняний кафтан. З військового спорядження: срібна шабля, три сідла, одне з яких було обтягнуте червоним сап’яном, і лише одне з «рюдом», тобто кінською збруєю, два інші без збруї, та панцир, заставлений за 80 грошей.

Праворуч: луцький земський суддя Гаврило Васильович Бокій: шуба з горностая, покрита китайкою, вбрання з червоного файлюндишу, сірий жупан з візерунчастого атласу, підперезаний оксамитним поясом.

2. Луцький земський суддя XVI ст. пан Гаврило Васильович Бокій. Соболина шуба, крита оксамитом.

Під час поховання доволі поважного урядника — луцького земського судці пана Гаврила Бокія Печихвостського — було зроблено опис його парадного одягу. Молодші сини Гаврила Бокія Андрій і Филип, дізнавшись про загибель батька та полон старшого брата Федора під час битви з татарами, які у лютому 1577 р. прорвалися на Волинь, перервали навчання у Краківському університеті, повернулись додому, розшукали батькове тіло на полі битви і влаштували його поховання у родовому маєтку Милятині. Під час погребу 18 червня луцький возний Григорій Вербський склав реєстри документів про сплату низки поборів, оскільки Гаврило Бокій кілька років був ще й волинським поборцею, та описав майно покійного.

3. Боярин.

На середину XVI ст. термін «боярин» практично не вживається на позначення шляхтича. До категорії законних бояр, які починають називатися «бояри-шляхта», потрапили лише ті, хто документально зміг підтвердити своє родовите походження, хто «з роду суть бояре». Частина боярства, яка в силу різних причин не змогла підтвердити своє благородне походження та спадкову причетність до бояр-шляхти, зайняла проміжне становище між зем’янами, тобто шляхтою, і селянством.

4. Шляхтянка та заможна селянка.

Важливим джерелом для реконструкції є описи вигляду та оздоблення одягу, зроблені після "наїзду". Ці описи робилися з цілком прагматичною метою — для одержання від нападників відшкодування матеріальних збитків. Тож в описах зазначаються різновиди одягу, назви і ґатунок тканин, з яких вони вироблені, колір, оздоблення та його вартість. Класичним прикладом саме такого підходу є опис пограбованого одягу, представлений княгинею Ганною Путятянкою у скарзі про напад 1576 р. на її Тучинський замок зятя Костянтина Єло Малинського з братами Остафієм і Оксентієм.

5. Селянка.

6. Селяни.

7. Озброєні селяни.

8. Озброєний селянин.

Документи пересвідчують: економічний стан селян був доволі високим, подеколи навіть вищим за стан малоземельної та безземельної шляхти, що дозволяло їм широко користуватися не лише імпортними тканинами, а й готовими виробами професійних ремісників, до того ж не лише місцевого виробництва. Безперечно, певна частина селянського одягу вироблялася із саморобних тканин. Разом з тим селяни широко користувалися готовими виробами з таких коштовних імпортних тканин, як єдваб, адамашка, файлендиш, оксамит тощо.

Багато актів, зокрема скарги про шляхетські наїзди на маєтки, містять реєстри пограбувань селянського майна, у тому числі одягу, що дає можливість зіставлень і порівнянь. Наприклад, у скарзі про напад 23 липня 1575 р. слуг київського воєводи та волинського маршалка князя Василя-Костянтина Острозького на володіння князів Заславських Меречівку, Корчик і Бачманівку описується пограбоване у селян майно.

Так, у бачманівського селянина Трошки, крім іншого майна, було забрано: два сукмани з лондонського сукна, один зі срібними гудзиками, кролячу шубу, покриту лондонським сукном синього кольору, лондонську жупицю, італійський жупан зеленого кольору зі срібними гудзиками, два лондонські вбрання, дві чоловічі шапки, московинську опанчу білого
кольору, кафтан, новий баранячий кожух, чотири чоловічі тонкі сорочки, 15 кіп готових грошей, 16 голів великої рогатої худоби, 15 овець та ін. Як виявилося, це був не пересічний селянин, а отаман.

Але, наприклад, звичайний мешканець того ж села Михно Плютич, у якого було пограбовано наступні речі: сукман з лондонського сукна, жіночу лондонську сукню з оксамитом, блакитну швебединську безрукавку, три сермяги, шість плахт, дев’ять чоловічих сорочок і десять жіночих, чотири копи грошей, 15 голів великої рогатої худоби, 15 овець,10 кіз, сільськогосподарський реманент, у тому числі залізні плуги.