Русь і Україна

Руссю здавна називалася лише територія Центральної України Київське. Чернігівське і Переяславське князівства, тобто землі сучасної Київської, Житомирської, Чернігівської та частин Сумської, Черкаської, Вінницької і Полтавської областей, а починаючи з XII ст. і Західна Україна. Князі вважали, що їхня Батьківщина ( вотчина ) це Русь. Решта залежних територій вважалися підвладними Русі.

За часів Київської Русі населення України називалося русинами (зрідка русами ). Назва русин по відношенню до населення України переважає в Руській правді , княжих грамотах та літописах. Назва русин масово зберігалася в Центральній Україні до ХVIII ст., на Галичині й Буковині до ХХ ст., а на Закарпатті подекуди й до сьогодні.

Околиці Київської держави, де пізніше розвинулися російський і білоруський народи, Руссю не називалися ані під час перебування під владою Києва до 12 ст., ані через кілька століть після виходу з-під влади Києва.

Імперські ідеологи намагалися створити міф, що нібито столиця Русі переїхала спочатку з Новгорода до Києва, а потім з Києва.

Однак, варяги не могли принести ім я Русі, оскільки вперше ця назва щодо України вжита у готського історика Йордана в 4 ст. і в сирійського автора Псевдо-Захарія Ритора у 6 ст., у той час як варяги з явилися на історичній арені наприкінці 8 століття.

У Центральній Україні на південь від Києва є назви річок Рось, Росава, Роставиця, Рутець тощо, які свідчать про явно місцевий характер Русі.

Слово Україна вперше з явилося в літописі під 1187 р. Це відбулося ще до монголо-татарської навали, що підривало імперські оповідання про спільну колиску з російським народом.

Тому Росія довго намагалася вивести назву України від слова околиця . Це було можливим, бо мало хто навіть з учених читав літописи, просте прочитання яких ставить крапки над і .

У літописному повідомленні від 1187 р. йшлося, що за Переяславським князем Володимиром Глібовичем тужила вся Україна . Переяславщина була одним із князівств власне Русі (до якої на той час належали Київське, Чернігівське, Переяславське й Новгород Сіверське князівства).

Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більш, ніж сам Київ.

Тому слово Україна не могло означати околиць князівства. А головне, не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, не все князівство.

Під 1189 роком у літописі про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав в Україну Галицьку (князь в їхав у князівство володіти ним як одним цілим, а не якимись його околицями).

У Галицько-Волинському літописі 1213 р. є запис: Данило ж повернувся додому і їхав з братом і прияв Берестій, і Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну .

Тобто знову йдеться не про околиці, а про все князівство Забужжя з центром в Угровеську (нині городище у с. Новоугрузьке Любомльського району на Волині).

Відомі повідомлення наших літописів про польських князів, які після походу на Галичину й Волинь верталися в свою Україну , тобто у власне князівство.

А ще, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна?

Вживання назви Україна в літературі 12 15 ст. однозначно свідчить, що термін Україна вживався як синонім князівства , землі . Україна позначає наше князівство , наша земля , країна . І нині по українськи слово країна означає власне країну.

Тому, Україна є більш молодою назвою Русі.

А Русь древньою назвою України. Колись Франція звалася Галлією, а Іспанія Іберією.

До англо саксонського завоювання сучасна Велика Британія звалася просто Британією, потім Альбіоном, потім Англією, а сьогодні використовує одразу дві назви.

Китай змінював назву кожного разу зі зміною правлячих династій.

Росія нещодавно звалася СРСР, до того Московським царством, а ще перед тим Заліссям і Суздалю.

Святослав Ярославич, син Ярослава Мудрого, з родиною. Прижиттєве зображення, 1070-ті рр.