Як Європа і США "зливали" УНР

Насправді армію ніхто не розпускав. З лютого 1917 року по квітень 1918 року армії, як такої, в УНР і не існувало. Збройні формування УНР були створені на основі демобілізованих українізованих частин російської армії, українізованих частин австро-угорської армії («українських січових стрільців» та інших), формувань (військовополонених-українців Німеччини та Австро-Угорщини), колишніх військовополонених-галичан («січових стрільців») та загонів добровольців — «гайдамакiв», «вільного козацтва» та інших. Помилка уряду УНР в тому, що ці війська вони не привели до належного армійського стану і правильно буде сказати, що армію вони "похаяли". А потім уже після Берестейського мирного договору в УНР, з піврічною паузою, почалась реорганізація війська, почали залучатись закордонні військові кадри і у жовтні 1918 року УНР мала уже Дієву армію. То ж керівництво УНР можна лаяти за те, що не створили Дієву армію раніше.

Поразка УНР криється ще в тому, що в один "прекрасний момент" від УНР відвернулись всі європейські сили і США. Так, наприклад, відомий факт, що уряд УНР купував в кредит(на 11 млн. $) у США зброю, набої і амуніцію для війська, але згодом президент США заборонив надавати таку допомогу УНР і хлопці залишилися голі-босі. Багато країн зробили ставку на більшовиків і готові уже були з ними зав'язати торгові зв'язки, адже тоді більшовики усе продавали за копійки. І таких прикладів можна ще наводити дуже багато.

Ну і варто ще сказати про Антанту. Ну по-перше, як ви всі знаєте, Антанта підтримувала Білу Гвардію і допомогала білим боротися проти УНР. І по-друге Антанта зробила ставку на Польщу в українсько-польській війні. Тобто УНР для Антанти не існувало.

Так, прибувши у Львів, який тоді уже був покинутий військами ЗУНР і окупований польськими військами, місія Антанти вимагала від ЗУНР поступок і об'єднання з поляками задля організації спільного фронту проти більшовиків. Крім того Антанта хотіла провести кордон по лінії Бертелемі - умовна назва лінії, яку спеціальна комісія держав Антанти на чолі з генералом Бертелемі 24.02.1919 запропонувала вважати західним кордоном Західної Української Народної Республіки. До складу делегації входили представники Великобританії (лорд Картон де Віарт), США, (професор Лорд), Італії (майор Стабіле) та ряд військових експертів. Провівши попередні переговори з представниками польського уряду у Львові, члени місії 22.02.1919 прибули у Ходорів, ставку Начальної Команди УГА. 24.02.1919 на вимогу місії Антанти було укладено перемир'я. Припинення воєнних дій, яке вступило в силу з 25.02.1918 зупинило успішний наступ українських військ в ході Вовчухівськоі операції 1919. Під час переговорів за участю делегацій ЗУНР і Польщі в Ходорові, а потім у Львові ген. Бертелемі в ультимативній формі вимагав встановлення демаркаційної лінії між воюючими сторонами по “лінії Бертелемі.” Цей план передбачав встановлення західного кордону ЗУНР по східній межі Львівського, Перемишлянського і Бібрського повітів і далі по р. Стрий. Таким чином до Польщі відходило 40% території Сх. Галичини (в тому числі Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн залишалися у складі Польщі). 28.02.1919 українська делегація (О.Бурачинський, С. Витвицький і М.Лозинський) відкинула пропозиції місії Бертелемі і воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися.

Згодом Антанта на допомогу Польщі вислала 80-тисячну армію Геллера (участь у формуванні армії брали і США), яка була сформована для боротьби з більшовиками. Головною ж умовою надання такої допомоги Польщі були гарантії, що армія Геллера не буде брати участь у боях проти ЗУНР. Та поляки не були б поляками, якби не наклали на той договір.То ж поляки використали армію Геллера у боротьбі проти ЗУНР. 
І, думаю, що Антанта це прекрасно знала.

Згодом УГА опинилась в "трикутнику смерті", але змогла здійснити т.зв. "чортківську офензиву" - 25 тисячна армія УГА контратакувала і змусила по всьому фронту відступити 100 - тисячне польське військо. Серйозних втрат зазнала і армія Геллера. На звільнених територія до УГА зголосилось більше 50тис. добровольців, але до лав взяли лише 15 тис., через банальну нестачу амуніції та набоїв. Але на цьому наступ УГА захлинувся, через брак амуніції і набоїв, а Антанта Польщі знову надала підкріплення.

Тепер що стосується допомоги Антанти Білій Росії. Після перемоги над ворожим угрупованням 1918 Антанта розпочала введення своїх військ у південні райони України — стурбована наступом більшовиків, Антанта прийняла рішення замінити німецькі гарнізони власними військами. 12 грудня 1918 Армія УНР після жорстоких боїв з білогвардійцями на підступах до Одеси зайняла місто, а вже 15 грудня 1918 розпочалася висадка франко-грецького десанту під командуванням генерала Боріюса у прибережній смузі Одеси. 27 грудня 1918 Директорія УНР опублікувала ноту «До демократій усіх націй світу і демократій держав Антанти», в якій висловлювався рішучий протест проти втручання Антанти у внутрішні справи України. Враховуючи складне становище на українсько-більшовицькому фронті, Директорія видала наказ про відхід українських частин з міста. Наприкінці грудня 1918 війська Антанти, загальним числом близько 60 тисяч чоловік, поступово захопили південну частину України по лінії Тирасполь-Бірзула-Вознесенське-Миколаїв-Херсон-Крим. 

Змушена вести бої на два фронти, Директорія вирішила вступити в переговори з військовим командуванням Антанти. 6 лютого 1919 року командуючий французькими військами д'Ансельм поставив українській делегації — І. Мазепа, Степан Бачинський, О. Греков, Сергій Остапенко, у Бірзулі попередні умови для початку переговорів — відставка Володимира Винниченка, Володимира Чехівського та Симона Петлюри, контроль над фінансовою політикою українського уряду; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів, та інші. Найважливіше для української делегації питання про визнання незалежності УНР на переговорах не ставилось. 

Після виходу 11 лютого 1919 року зі складу Директорії Володимира Винниченка і формування 13 лютого 1919 року нового уряду без участі представників соціалістичних партій переговори продовжились. Не подаючи надії на можливість визнання УНР, Антанта вимагала підпорядкування української армії союзному командуванню і включення її поряд з Добровольчою армією генерала Денікіна у єдиний антибільшовицький фронт та встановлення контролю Антанти над українськими землями. На ці умови українська делегація категорично не погодилась. 

На Паризькій мирній конференції 1919–1920 глави Антанти і США диктували переможеним країнам умови повоєнного врегулювання, створивши Версальську систему міжнародних відносин. Питання, пов'язані з Україною та її землями, розглядалися в контексті або відновлення «єдиної та неподільної Росії», або створення «санітарного кордону» на західних рубежах Радянської країни. З початком функціювання Ліги Націй діяльність Антанти формально припинилася.

То ж Антанта і США своїми діями, в кінцевому підсумку, кинули Україну в обійми більшовиків.