Запорізька Січ – військова база українського козацтва

7 квітня 2016, 15:08
Історично склалося так, що в Україні інститути демократичного управління з’явилися набагато раніше, ніж у багатьох країнах Європи.

Історично склалося так, що в Україні інститути демократичного управління з’явилися набагато раніше, ніж у багатьох країнах Європи. Це нерозривно пов’язано з таким явищем як козацтво, адже останні обирали отаманів, осавулів, кошових.

Українське козацтво ділилося на дві категорії: запорізьке і реєстрове.

Запорізьке козацтво базувалося на острові Хортиця на Запорізькій Січі.

Запорозька Січ: а) козацький табір, б) гетьман, полковник, козак, в) бунчук і хорогва, г) реєстровий козак, д) Рада Січі

Називалося Військо Запорізьке. Мало виборних отаманів. Структурно ділилося на коші (полки), створювані за регіональним принципом.

Вступ до лав запорізького козацтва було добровільним. Діяло Військо Запорізьке самостійно, підпорядковувалося «одному Господу Богу», Раді козацької і Отаману Війська Запорозького.

До складу війська на час його самостійних походів вступали і реєстрові козаки, вільні від основної служби. Військо Запорізьке запрошували і до участі у війнах на боці тих чи самодержців, за що платили. Рішення про таку участь або відмову приймалося Радою. Запорізька Січ у Україні грала роль Військової Академії, в якій проходили військове навчання всі українці, які хотіли стати козаками. Навчання мало кілька рівнів.

Починалося з освоєння азів військової науки: володіння зброєю, верхової їздою, наукою виживання в похідний-польових умовах і т.д. Потім командування десятком, сотнею, кошом (або полком). На час походів вибиралися Похідний отаман, кошові отамани і т.д. Якщо в похід йшов Отаман Січі, то на його місце обирався наступник.

Українські козаки, в більшості своїй, були людьми грамотними. Багато хто з них навчалися в середніх і вищих навчальних закладах. Київська бурса та Києво-Могилянська академія безпосередньо пов’язані з козацтвом. Ряд козацьких отаманів, полковників і гетьманів навчався в іноземних академії та університету. Багато козаки володіли кількома іноземними мовами. До Петровського часу українська військово-політична верхівка за рівнем освіти та підготовки перевершувала російську боярську «еліту».

Реєстрове козацтво – військові підрозділи місцевого формування. Реєстрові козаки наймалися на службу, вносилися до реєстру (звідси й назва), отримували платню і мали певні привілеї. Гетьман реєстрового козацтва призначався польськими королями або литовськими князями.

Реєстрові козаки вважалися вільними громадянами і не могли бути закріпачені. Вони мали свої земельні наділи, вели власне господарство і залучалися на службу лише в разі війни. Українське реєстрове, і запорізьке козацтво були надто серйозною політико-господарської силою, щоб мати право на існування при імператорській, тобто автократичної, форми правління, що існувала в Російській імперії.

Українські козачі частини формувалися з місцевих селян, змушених зі зброєю в руках захищати своє господарство, свої хутори і села від набігів кримських татар і турків, вести запеклу боротьбу з польським панством. Українські козачі громади звикли до самоврядування і не збиралися добровільно перетворюватися на кріпаків, а свої землі, политі потом і кров’ю, дарувати кому б то не було. Поселення українських козаків виступали першою лінією захисту від набігів татар і дій турецьких військ для Російської Імперії і для Речі Посполитої.

При постійному просуванні козацьких поселень на південь, на більш безпечні зони спрямовували свої погляди російські та польські поміщики. Саме те, що українське козацтво мало багатовіковий досвід захисту своєї території, розташованій на кордоні з європейськими країнами, і мало досвід самоврядування, і робило його небезпечним і для Російської Імперії, і для Речі Посполитої. Сама Запорізька Січ являла собою військову базу стратегічного призначення.

Саме тому, після остаточного звільнення Північного Причорномор’я з-під влади Османської Імперії і переході кримських татар під владу Російської Імперії, частина українських козаків була насильно перевезена на Кавказ, а частина знищена за Указом Катерини Другої. Наявність всередині держави такий самокерованої військово-морської бази несло за собою загрозу внутрішніх військових конфліктів.

Після повстання Пугачова царським урядом було знайдено рішення, яке перетворило козацтво всіх козачих округів Російської Імперії з постійного джерела смут в слухняний і відданий царям інструмент – козакам надали право не тільки на володіння землею і але і на обробку цієї землі.

Вони отримали право на те, що відняли у українських козаків: донські, кубанські, ставропольські, уральські козаки з кочівників-скотарів перетворилися на власників-хліборобів. Саме з цього моменту змінилося і ставлення в козачих станицях до втікачів-кріпаком і прибуває в козацькі землі з інших місцевостей.

Козацтво перетворилося на самостійні етнічні групи: донську, кубанську, уральську і т.д., які вважають себе відмінними від росіян. Якщо на Україні слово козак мало кілька значень (вільна людина, воїн), то на Росії тільки одне – приналежність до козацької спільноти.