🇨🇳 «Китай не може допустити поразки Росії». Що насправді сказав Ван І — і кому вигідна нескінченна війна

Але під поверхнею — відверте визнання того, як регіональні війни використовуються як інструменти глобальної рівноваги — і як Китай позиціонує себе в цій системі.

Це не заява про Росію. І навіть не про саму війну. Це повідомлення про архітектуру: в якій Росія виконує роль контрольованої загрози, Китай накопичує силу через стратегічну тишу, а Україна — неочікувано — порушує формулу.

⚖️ Китай не боїться поразки Росії — він боїться втратити її корисність

Пекіну не потрібна сильна Росія. І йому не потрібна зруйнована Росія. Китай потребує токсичного, але стабільного партнера — як реактора, що протікає: небезпечного, але такого, якого можна ізолювати. Не погашеного, а контрольованого. Одночасно — загрозливого та політично зручного.

Поки Москва кричить — Пекін рухається вперед:

• Зміцнює економічну присутність в Африці та Латинській Америці

• Поглинає залишки французького й пострадянського впливу

• Перебудовує глобальні ланцюги постачання

• І — найголовніше — залишається поза фокусом західної уваги

У світі, що панікує через Росію, Китай спокійно сидить у тіні — і рахує дивіденди від відволікання.

🕰️ Чим довше триває війна, тим краще для Пекіна

Заморожена війна — ідеальний фон для дій.

Росія — геополітична димова завіса.
Україна — непередбачувана змінна.
А США? Зацікавлені в тому, щоби театр дій тривав — бо це монетизація страху.

Перемога Росії може спричинити ескалацію з НАТО — сценарій, що знищує зручну багатозначність війни і змушує Вашингтон діяти напряму.

Але поразка? Це зробить Китай наступною ціллю — зарано і надто прямо.

Отже, Пекін знайшов свою ідеальну формулу: нескінченну, керовану війну.

💹 Війна як джерело прибутку в тіні хаосу

Поки падають ракети на Україну:

• Китайські лобісти впливають на уряди

• Торговельні коридори поглиблюються

• Дипломати КНР пишуть протоколи майбутнього

Перемога не є обов’язковою. Поки шум триває — Китай залишається «другою проблемою» — ніколи першою.

Це і є головна логіка заяви Ван І:

Китай не може дозволити завершення війни — ані поразкою, ані перемогою.

🧩 Парадокс американської стратегії

Часто повторюване твердження, що «якщо Росія програє, США зосередяться на Китаї», має і зворотний бік.
Поки Росія залишається загрозою, Вашингтону не потрібно відповідати на незручні запитання:

• Чому вартість американської присутності в Європі зростає?

• Чому оборонні бюджети б’ють рекорди?

• Що виправдовує продовження розбудови НАТО?

Америці також вигідна затяжна патова ситуація — така, яка потребує достатньо хаосу для обґрунтування витрат, але не настільки, щоби залучатись повноцінно.

Справжня перемога України зруйнувала б цю модель. Це потребувало би:

• Повного переосмислення ролі НАТО після війни

• Глибокого втручання в управління постросійським простором

• І — можливо, найгірше — пошуку нового ворога

🧮 Війна як інфраструктура контролю

Після завершення холодної війни світ засвоїв тривожну істину:
війна — це не катастрофа, це інструмент управління.

Той, хто контролює конфлікт — керує увагою.
Той, хто контролює увагу — контролює бюджети, союзи і страх.

Поки Росія виконує роль головної загрози,
Китай може залишатись тихим партнером за кулісами.

🇺🇦 Україна: змінна, яку не передбачили

Ні Пекін, ні Вашингтон, ні Берлін не очікували, що Україна боротиметься по-справжньому.
Що чинитиме опір системно, стратегічно, успішно.

Система була побудована на двох типах учасників:

• Планувальники — які визначають умови

• Підлеглі — які мають програвати гідно

Але Україна порушила цю модель. Вона не лише вижила — вона змінила рівняння без дозволу.

І це стало загрозою не тільки Путіну, а й самій структурі, де війна — це ресурс, а її наслідки вже враховані в розрахунках.

🔻 Висновок: Війна як зручність для всіх — крім України

Китай не боїться поразки Росії через любов до Кремля.
Він боїться втратити щит, який відволікає увагу світу в інший бік.

Поки Росія залишається загрозою, Китай може:

• Розширювати вплив

• Переписувати торговельні маршрути

• І залишатись поза фокусом

Перемога України розриває цей глобальний договір відкладеної розв’язки.
І саме тому її бояться — не через зміну карти Східної Європи, а через завершення зручної епохи проксі-війни.

Це кінець логіки прибуткової нестабільності.
І це примушує великі держави перестати рахувати прибутки в тіні чужого горя.