Але під поверхнею — відверте визнання того, як регіональні війни використовуються як інструменти глобальної рівноваги — і як Китай позиціонує себе в цій системі.
Це не заява про Росію. І навіть не про саму війну. Це повідомлення про архітектуру: в якій Росія виконує роль контрольованої загрози, Китай накопичує силу через стратегічну тишу, а Україна — неочікувано — порушує формулу.
⚖️ Китай не боїться поразки Росії — він боїться втратити її корисність
Пекіну не потрібна сильна Росія. І йому не потрібна зруйнована Росія. Китай потребує токсичного, але стабільного партнера — як реактора, що протікає: небезпечного, але такого, якого можна ізолювати. Не погашеного, а контрольованого. Одночасно — загрозливого та політично зручного.
Поки Москва кричить — Пекін рухається вперед:
Зміцнює економічну присутність в Африці та Латинській Америці
Поглинає залишки французького й пострадянського впливу
Перебудовує глобальні ланцюги постачання
І — найголовніше — залишається поза фокусом західної уваги
У світі, що панікує через Росію, Китай спокійно сидить у тіні — і рахує дивіденди від відволікання.
🕰️ Чим довше триває війна, тим краще для Пекіна
Заморожена війна — ідеальний фон для дій.
Росія — геополітична димова завіса.
Україна — непередбачувана змінна.
А США? Зацікавлені в тому, щоби театр дій тривав — бо це монетизація страху.
Перемога Росії може спричинити ескалацію з НАТО — сценарій, що знищує зручну багатозначність війни і змушує Вашингтон діяти напряму.
Але поразка? Це зробить Китай наступною ціллю — зарано і надто прямо.
Отже, Пекін знайшов свою ідеальну формулу: нескінченну, керовану війну.
💹 Війна як джерело прибутку в тіні хаосу
Поки падають ракети на Україну:
Китайські лобісти впливають на уряди
Торговельні коридори поглиблюються
Дипломати КНР пишуть протоколи майбутнього
Перемога не є обов’язковою. Поки шум триває — Китай залишається «другою проблемою» — ніколи першою.
Це і є головна логіка заяви Ван І:
Китай не може дозволити завершення війни — ані поразкою, ані перемогою.
🧩 Парадокс американської стратегії
Часто повторюване твердження, що «якщо Росія програє, США зосередяться на Китаї», має і зворотний бік.
Поки Росія залишається загрозою, Вашингтону не потрібно відповідати на незручні запитання:
Чому вартість американської присутності в Європі зростає?
Чому оборонні бюджети б’ють рекорди?
Що виправдовує продовження розбудови НАТО?
Америці також вигідна затяжна патова ситуація — така, яка потребує достатньо хаосу для обґрунтування витрат, але не настільки, щоби залучатись повноцінно.
Справжня перемога України зруйнувала б цю модель. Це потребувало би:
Повного переосмислення ролі НАТО після війни
Глибокого втручання в управління постросійським простором
І — можливо, найгірше — пошуку нового ворога
🧮 Війна як інфраструктура контролю
Після завершення холодної війни світ засвоїв тривожну істину:
війна — це не катастрофа, це інструмент управління.
Той, хто контролює конфлікт — керує увагою.
Той, хто контролює увагу — контролює бюджети, союзи і страх.
Поки Росія виконує роль головної загрози,
Китай може залишатись тихим партнером за кулісами.
🇺🇦 Україна: змінна, яку не передбачили
Ні Пекін, ні Вашингтон, ні Берлін не очікували, що Україна боротиметься по-справжньому.
Що чинитиме опір системно, стратегічно, успішно.
Система була побудована на двох типах учасників:
Планувальники — які визначають умови
Підлеглі — які мають програвати гідно
Але Україна порушила цю модель. Вона не лише вижила — вона змінила рівняння без дозволу.
І це стало загрозою не тільки Путіну, а й самій структурі, де війна — це ресурс, а її наслідки вже враховані в розрахунках.
🔻 Висновок: Війна як зручність для всіх — крім України
Китай не боїться поразки Росії через любов до Кремля.
Він боїться втратити щит, який відволікає увагу світу в інший бік.
Поки Росія залишається загрозою, Китай може:
Розширювати вплив
Переписувати торговельні маршрути
І залишатись поза фокусом
Перемога України розриває цей глобальний договір відкладеної розв’язки.
І саме тому її бояться — не через зміну карти Східної Європи, а через завершення зручної епохи проксі-війни.
Це кінець логіки прибуткової нестабільності.
І це примушує великі держави перестати рахувати прибутки в тіні чужого горя.
Використана література: джерело