24 травня, 13:36
Після телефонної розмови з Володимиром Путіним Дональд Трамп заявив, що лише Росія та Україна мають сідати за стіл переговорів — мовляв, “вони знають деталі, які нікому іншому не відомі”.
Це твердження мало б виглядати як позиція нейтрального арбітра. Насправді — це сигнал тривоги. Тому що такі слова не є політикою миру. Це — дозвіл на легалізацію агресії.
Мир не може бути синонімом забуття
Дискурс про “історичні нюанси”, на який спирається Путін і який пасивно відтворює Трамп, — це інструмент виправдання воєнних злочинів. Замість чітких правових категорій — вторгнення, окупація, злочин — нам пропонують багатозначність: геополітичні уявлення, колективні образи, фрагменти історичної міфології.
Але міжнародне право не передбачає “обопільної відповідальності” у випадку агресії. Воно передбачає відповідальність агресора.
Порожнеча за миротворчою риторикою
Адміністрація Трампа не демонструє навіть мінімальної обізнаності в подіях. Президент не пам’ятає дат переговорів. Його спецпредставник плутається в назвах регіонів. Посол США в Києві — ізольована у власному відомстві, позбавлена реального впливу.
Це не лише недбалість. Це — інституційна дезорієнтація, яка стає фоном для риторики “давайте просто домовимось”, незалежно від змісту такої “угоди”.
У чому проблема?
Росія вторглася на територію України.
Росія окупувала щонайменше п’ять регіонів.
Росія ігнорує ООН, міжнародні зобов’язання і основи глобального порядку.
Росія не припинила агресію — і не планує це робити.
Враховуючи це, будь-яка модель миру, побудована на принципі “почуймо обидві сторони”, є формою участі в маніпуляції. Нейтралітет у цьому випадку — це не позиція, а співучасть.
Трамп — не арбітр. Він — каналізації російської аргументації
Політика “розуміння обох сторін” у виконанні американського президента перетворюється на де-факто легітимацію нової редакції “права сильного”. Це не діалог. Це — торг за рахунок суверенітету інших.
Якщо президент США вважає за можливе не називати агресію агресією, не вимагати деокупації, не ставити ультиматумів порушнику міжнародного права — він перестає бути посередником.
Він стає фактором розмивання глобального правопорядку.
Світовий порядок не обговорюється у форматі «зателефоную Путіну»
Коли дипломатія стає імітацією, а “мирний план” — ребрендингом капітуляції, необхідно сказати прямо:
Суверенітет не підлягає переговорам.
Мир без справедливості — це фікція.
Лідери, які не розуміють різниці між правом і насильством, не повинні визначати майбутнє світової безпеки.
Справжній мир — це не тиша під російським чоботом. Це повернення до принципів, на яких тримається світ.