Елементи козацького самоврядування та організації на Київському Майдані під час РеволюціїЇ Гідності

Революція Гідності є однією з найтрагічніших і водночас найгероїчніших сторінок новітньої історії України, що репрезентована діяльністю Євромайдану. Невипадковим є його порівняння громадськістю із Запорізькою Січчю. На Майдані як і 500 років до того теж існувала своя територія волі, самоорганізація, феномен прямої демократії, тобто був присутній справжній дух козацтва. На території Київського Майдану розміщувалися армійські намети з написами «перша сотня», «друга сотня» та барикада через Хрещатик, яку називали «Козацьким редутом».

Протягом усього періоду боротьби проти режиму В. Януковича події в центрі столиці умовно можна поділити на три етапи: Майдан-мітинг (масовий громадський виступ), Майдан-табір (насичення центру Києва палатками, обнесення по периметру його території барикадами) та Майдан-Січ (територія, яка завжди безпосередньо перебувала в бойовій готовності, очікуючи нападу беркутівців, де також повсякчас діяли чітко визначені правила та розподілялися обов’язки між постійними членами революційних угруповань).

На кожному з них були присутні елементи козацького самоврядування та організації, проте найбільш яскраво ці елементи можна простежити на третьому етапі, після трагічних подій 19-22 січня 2014 р., коли Революція Гідності зазнала перших втрат (убивство С.Нігояна та М. Жизневського).

Відомий дослідник козацтва, доктор історичних наук Т.Чухліб вказував на те, що на Євромайдані фактично була збудована модерна мініатюрна Січ, яку люди прозвали «Майданською» або ж «Київською».

Дослідник в одному зі своїх інтерв’ю провів паралелі, що Січ – це є «місце, куди періодично втікали усі, хто прагнув боротися за власну волю, тому ми можемо закономірно стверджувати, що Майдан являє собою абсолютну Запорізьку Січ ХХІ століття».

Такої ж думки дотримувався і відомий письменник А. Курков, який вважав події, що відбувалися на Майдані, своєрідною історичною матрицею, до якої в час криз або нестабільності в країні народ повертається: «Коли ми чимось не задоволені, ми відбудовуємо цю Січ, ми захищаємо власну гідність і власні інтереси».

Отже, на тлі розгортання революційних подій на Євромайдані формування організаційних структур за зразком Запорізької Січі де-факто розгорнулося з новою силою. Це яскраво було видно у організації війська, церкви та інфраструктури, що забезпечували її формування, організацію тощо. Для більш детальної характеристики цих процесів наведемо такі аргументи.

На Майдані були створені військові одиниці на кшталт тих, що існували в Запорозькій Січі, які являли собою організації спротиву. Для доби Козаччини був характерним полково-сотенний устрій.

На Запорізькій Січі адміністративний поділ дублював структуру війська: територіальні одиниці (полки та сотні) відповідали ієрархії бойових підрозділів, забезпечуючи максимально швидку мобілізацію козацького стану. На Київському Майдані була присутня така ж власне структура. Координацією дій маніфестантів займалась Самооборона Майдану. Її базовою структурною одиницею була сотня, що налічувала від 70 до 150 осіб. Вона створювалася як за територіальним, так і за екстериторіальним, тобто профільним принципом. Варто зазначити, що кожна сотня зробила значний внесок в боротьбі проти зачистки майдану силовиками. Наприклад, «Львівська сотня» здійснювала охорону центральної сцени Майдану та барикад на вулиці Інститутській, а «Медична» сотня надавала допомогу потерпілим під час сутичок із беркутівцями. Головною структурною одиницею сотні був десяток (рій), у якому нараховувалося 8-12 осіб.

Вони, у свою чергу, об’єднувалися в чоту (3-4 рої). Кожна з цих структурних одиниць, як у часи козаччини, організовано здійснювала оборону стратегічно важливих об’єктів Майдану.

Водночас Євромайдан був територією волі та гласності. На Запорізькій Січі влада була не тільки виборною, а й підконтрольною та підзвітною громаді. Її голова – кошовий отаман – повинен був звітувати перед нею щороку. У випадку, якщо його діяльність категорично засуджувалася громадою, то його, в кращому випадку, переобирали, а в гіршому – відрубували голову або ж топили у Дніпрі. Кожен козак мав право голосу, мав змогу вплинути на подальший перебіг подій. На Євромайдані гласність полягала в тому, що безпосередньо кожен протестувальник мав право висловити свою думку на сцені й охарактеризувати тогочасний стан подій, які сколихнули всю Україну. Щонеділі відбувалося народне віче, на якому вирішувалися всі найголовніші питання щодо подальших дій під час революції. Дослідник феномену Євромайдану А. Колодій недаремно називає його окремим організмом та інститутом суспільства, який здатен до самоорганізації та самоконтролю. Іншими словами – як абсолютну демократію.

Євромайданівці так само, як і козаки, навколо своєї території будували оборонні споруди чи конструкції, що слугували для захисту від нападу супротивників. У наших предків це були «укріплення з повалених дерев, так звані «городці» та засіки або ж січі» , а для учасників подій Революції Гідності – барикади. Для їх побудови застосовували дошки та автомобільні шини. Збудовані конструкції поливали водою, щоб на морозі вони стали настільки ж міцними та непохитними, немов цемент. Найбільші барикади знаходилися на вулиці Хрещатик з боку Європейської площі, біля Будинку профспілок, також біля ЦУМу, на перехресті з вулицею Богдана Хмельницького.

П’ятиметрові насипи зі снігових мішків височіли вздовж вулиці Інститутської. Мітингувальники перекрили навіть невеликі вулички та підворіття, що виходили на Хрещатик. Штурм Євромайдану, що відбувся в ніч з 10 на 11 грудня, мав на меті зламати дух революційно налаштованого люду, але він лише зміцнив їх сили у намірах стояти до переможного кінця.

Очевидець тих подій, російський журналіст А. Бабченко зазначав, що «за останню добу люди не тільки не пішли з головної площі країни, але й укріпили свої позиції. Зруйновані за ніч барикади подекуди виросли до п’яти метрів. Для захисту від силовиків мітингувальники використовували, передусім, лід та сніг. Ними наповнювали мішки та звалювали їх по периметру» .

На Київському Майдані була репрезентована і духовна складова. В Запорізькій Січі, як відомо, в центрі розташовувалась церква Покрови Пресвятої Богородиці. На Січі ХХІ століття вже 5 грудня 2013 р. почав діяти Міжконфесійний Молитовний намет. Його було встановлено поруч із пам’ятником географічного розташування столиці України, неподалік стели Незалежності.

Згодом була облаштована невелика капличка, усередині якої знаходилися лави та був встановлений обігрів. Завдання молитовного намету, на думку дослідника історії релігії А. Колодного, полягало в тому, аби «проявити солідарність між усіма християнськими течіями та стати місцем зібрання вірян, особливо під час щоденних молитов о 20:00 год.». У найважчі, найнебезпечніші моменти майданівці просили про молитву, сповідь і благословення того духівника, що був поряд і кому вони довіряли. До церковного намету міг завітати кожен бажаючий, незалежно від віросповідання.

В цьому полягає особливість Євромайдану, де постійно існувала віротерпимість між усіма конфесіями. На відміну від релігійних антагонізмів козацьких часів, учасниками Революції Гідності були і християни, і мусульмани, і євреї. Основне їх завдання полягало не в отриманні для кожної зі своєї релігії більше прихильників, а спільними зусиллями показати єдність українського народу, його поліетнічність.

Паралелі між мітингувальниками Євромайдану та козаками ми може провести і в частині приготування їжі. Як і на Запорізькій Січі, майданівці готували страви у великих казанах, щоб нагодувати велику кількість людей. При цьому спільність полягала в основній страві, якою був куліш. Зокрема, з 5 грудня 2013 р. ним козаки київської та львівської сотень кілька днів годували всіх бажаючих. Тогочасні очевидці описували цей процес так: «Варити куліш починали ще о п’ятій ранку. Для того, аби приготувати казан місткістю 340 літрів, потрібно було 12 кілограмів м’яса. Собівартість такої страви становила приблизно півтори тисячі гривень, проте нагодовували цим кулішем близько тисячі людей».

Київський Майдан організовувався на основоположних козацьких принципах самоорганізації, самозабезпечення та самодостатності. Саме вони зробили українське козацтво однією з найпотужніших та авторитетних сил у середньовічну та ранньомодерну добу. Вже сучасний досвід самоорганізації довів, що і на сьогоднішній день козацький зразок залишався оптимальним у вирішенні політичних проблем українського суспільства. Гасла Майдану в цілому передавала козацький дух. Адже козаки для підняття морального духу співали пісень, складали вислови, які духовно озброювали .

Подібне піднесення мали й гасла Євромайдану, зокрема «ПР – на нари, Уряд – у Відставку, ВР – на перевибори, Україну – до ЄС», «Революція або смерть», «Київ виходь! Україна вставай!, «Слава Україні! – Героям слава!», «Слава нації! – Смерть ворогам!», «Ми переможемо!», «Герої не вмирають», «Воля або смерть» та багато інших. Один з відомих козацьких закликів – «Рабів до раю не пускають» був відроджений саме на Майдані 2014 р. та став для багатьох людей дороговказом, які не мали страху перед смертю, бо знали, що борються за правду. Також для скликання на козацькі збори в Січі били в литаври, або, як їх називали козаки, «котли».

Для повідомлення про напад козаки використовували спеціальні «блокпости», де були дрова, або солома, яку підпалювали. Таким чином інформація про напад ворога швидко поширювалася й козаки могли мобілізувати свої сили. Це безпосередньо було одним із елементів самоорганізації козаків. Знаряддям для попередження про наступ «Беркута» у євромайданівців були бочки. Їх використовували під час підготовки та наступальних дій маніфестантів з метою підняття бойового духу у боротьбі з противником.

Слід зауважити, що елементи козацької організації ми можемо також простежити в зовнішньому вигляді маніфестантів (шаровари, оселедці на голові тощо). Під час та після Революції Гідності стало модно серед молоді мати зачіски на кшталт козацьких. Учасники Київського Майдану також дотримували в більшій мірі козацьких звичаїв. Зокрема, як їхні предки під час походу проти ворога співали українські народні пісні (наприклад, «Ой на Горі тай Женці жнуть»,«Їхав козак за Дунай» та ін.). Це власне надихало майданівців на продовження боротьби проти диктаторського режиму і дозволило в кінцевому результаті отримати бажану перемогу.

Таким чином, події Революції Гідності стали черговим етапом в історії прояву українцями неабиякої сили, мужності, гідності, віри та міцності духу, що було подібним в козацькі часи нашої країни. Нова генерація революціонерів вкотре довела всьому світу, що вищою метою для українського народу є збереження людських цінностей та основ демократії. А будь-яке зазіхання на них зі сторони ворогів зазнає невдачі та буде покаране.

Революція Гідності продемонструвала, що в країні настав час для реформ та кардинальних змін. Наша славетна нація, використовуючи елементи самоврядування предків в організації Київського Майдану показала себе з якнайкращого боку, зазначивши при цьому, що вона дійсно є козацького роду.