Однієї свободи замало...

25 квітня 2017, 08:32
Читаю зараз мегацікаву книжку „Чому нації занепадають”.

Книжка феєрична у тому сенсі, що оповідачі, два американські економісти та суспільствознавці, з превеликою легкістю скачуть історією та географією, з міста Ноґалеса, по центру якого проходить кордон між США та Мексикою, до поширення Європою чуми у XIV столітті, з колонізації іспанцями Латинської Америки в Північну Корею, яка до Другої світової війни ще мало чим відрізнялася від своєї південної сестри. Увесь світ у цій книжці як на долоні, кривавий, жорстокий, зажерливий, голодний, рабський, безвольний.

Президент Конґо Мобуту, приміром, на прізвисько „Великий Овоч” (цікаве співпадіння, чи не так?), тримаючи свій народ у рабстві, побудував на півночі країни палац і летовище, на якому приземлявся винайнятий у французів Конкорд. Він возив конґолезького вождя та пророка на закупи в Європу. Крім того, Мобуту мав свій приватний завод Coca-Cola і з задоволенням користувався правом першої ночі, подорожуючи країною. Зараз його палац лежить у руїнах. Мобуту говорив зі своїм народом однією мовою, але це не завадило йому бути великим злочинцем і віддавати наказ стріляти по студентах у 1990-му.

Полум’яний комуніст Кім Ір Сен, який не без допомоги Радянського Союзу перетворив відкушену по 38-ій паралелі частину Кореї в табір смерті, теж говорив зі своїм народом однією мовою.

Автори книжки, власне, намагаються увесь час відповісти на питання: чому одні країни успішні, а інші ні? Чому не завжди обирається процвітання? Звідки береться бідність? Їхня відповідь така — вся справа в політичних та економічних інституціях. Одні народи вибороли плюралізм і широкий розподіл влади, який, проте, здатний централізувати країну і забезпечити базові права людини, інші — ні. (Сомалі, де владу розділили між собою озброєні воюючі клани, має плюралізм, але не має централізованої сили, тому там панує хаос і беззаконня.)

Іншими словами, багатими й успішними країни робить СВОБОДА. Ось за що треба боротися. За інклюзивні політичні та економічні інститути (інклюзивний означає якомога більшу співучасть громадян). За контроль влади. За розширення прав, а не їхнє обмеження. Несвобода веде до втрити стимулів, безнадії, відстуності талантів — їх або знищують фізично, або вони тікають — корупції, тотальної бідності і диктатури.

Тому добре було би кожному для себе вирішити, чого він хоче: достатку і розквіту, чи занепаду і стагнації. Що є пріоритетом, за що він ладен боротися. Я точно знаю, що свободи не досягнути, облизуючись на свободу іншого, це приведе до несвободи обох. Для себе склала таку формулу: держава — це більше ніж мова, але менше ніж людина. Поки що рятує.

Взагалі, дивна річ, українці століттями марили тою свободою, вмирали за неї, не всі, але багато, а нарешті отримавши, з боєм, з новими смертями, перше, про що заговорюють — це ґетто. Захотілося назад? Скучили? Чому, звільнившись, жертва думає, що має моральне право на хамство і жорстокість? Хоч сто разів назви сусіда дебілом, розумнішим від того ти сам не станеш.

Мабуть, однієї свободи все-таки малувато. До неї ще б іструкцію по користуванню.