🤯 Чому мислячі люди ніколи не правлять світом?

🪞 Порожній ґанок мудрості

Діоген, старий цинік, не жартував, коли казав: до дверей філософів ніхто не стоїть у черзі. І справді: ще з античності мислителі були радше глядачами, ніж учасниками великої гри. А от до дверей олігархів шикуються черги — від художників і лобістів до професорів з теорії справедливості.

Мислячі люди в більшості своїй — переможці шкільних олімпіад, а не світових революцій. Їх навчили правильно думати, а не правильно вбудовуватись у системи влади, грошей і сили. І саме тому вони завжди розчаровані.

🧠 Інтелектуал як жертва хороших оцінок

Школа — це лабораторія майбутнього розчарування. У ній тобі кажуть: «ти найрозумніший, ти особливий, ти заслуговуєш найкращого». Але потім виходиш у світ, де найкраще отримують ті, хто зміг задовольнити чужі потреби, а не свою внутрішню істину.

Капіталізм не питає, що ти думаєш про Гегеля. Він питає: "Що ти можеш мені продати?"

Ось чому так багато інтелектуалів — ліві за поглядами, навіть якщо користуються продуктами правого світу. Їхній внутрішній світ не може пробачити реальності те, що вона не грає за шкільними правилами.

💼 Олігархи: психопати, але раціональні

Інтелектуал хоче, щоб його цінували за глибину. А олігарх — щоб його рахунок зростав. Один живе в системі моральних категорій, інший — у системі дій і наслідків.

Так, більшість олігархів — безідеологічні прагматики, навіть психопати. Але саме тому вони живуть у реальному світі, а не в концептуальній уяві. Вони не чекають, поки хтось оцінить їхню ідею. Вони оцінюють ринок — і діють.

🎭 Відродження як репутаційна реформа

Нам здається, що Ренесанс був святом духу. Але це не зовсім так. Це було святом репутаційного самозахисту багатих людей, які зрозуміли: якщо не легітимізувати капітал через культуру — він стане об'єктом ненависті.

Медічі фінансували Боттічеллі не тому, що вірили в мистецтво. А тому, що хотіли купити собі історичну легітимність.

📉 Прогрес — не мета, а побічний ефект

Ми звикли вважати, що прогрес — це результат ідей, відкриттів, великої думки. Але, можливо, навпаки? Може, думка — це побічний продукт боротьби олігархів за контроль?

Технології не з’являються тому, що люди прагнуть істини. Вони з’являються тоді, коли еліти шукають нові способи панувати ефективніше. Освітні реформи виникають не заради знань, а заради соціального керування. Прогрес — це побічний ефект оптимізації влади.

⚖️ Ринок не несправедливий. Він просто байдужий

Капіталізм — це не моральна система. Це система відображення попиту. Він не винагороджує «хороших» і не карає «поганих». Він просто рахує: хто згенерував цінність — той і виграв. Навіть якщо ця цінність — мем про кішку в TikTok.

Інтелектуал це сприймає як зраду. А насправді — ніхто нічого не обіцяв. Це лише школа обіцяла, що "хто найрозумніший — той переможе". Але школа — це штучна модель. А реальність — хаотична і байдужа.

🔚 Висновок: Час бути не розумним, а дієвим

Можливо, настав час деідеалізувати інтелектуала. Припинити вважати, що мисляча людина автоматично є моральною, вартісною чи важливою. Настав час перейти від споглядання до конструкції, від моралізування до механіки впливу.

Бо поки інтелектуали сперечаються в аудиторіях, світ будують ті, хто ніколи не читав Платона — але навчився домовлятись, керувати і вигравати.