Давид Арахамія, Оксана Маркарова і посольський гамбіт: хто готує рокіровку у Вашингтоні?

Всі троє — не просто посадовці, а фігури на шахівниці, де ставки — контроль за зовнішньою політикою України, каналами неформального впливу і захистом від майбутніх скандалів.

Трампізм як канал зв'язку

Давид Арахамія — чи не єдиний представник владної верхівки, хто зберіг неофіційні канали з трампістським табором у США. Він був присутній на інавгурації губернатора Флориди Рона Десантіса, а за нашими даними, неодноразово спілкувався з радниками Трампа під час неофіційних візитів. Тим часом офіційна дипломатія — Оксана Маркарова — не змогла забезпечити стабільну комунікацію з жодною зі сторін американського істеблішменту. За даними з ОП, приїжджаючи до США, керівник Офісу Президента Андрій Єрмак змушений особисто "виловлювати" посадовців у коридорах Держдепу, оминаючи посольство.

Попри це, саме Маркарову намагаються утримати у Вашингтоні. Джерела з Банкової повідомляють, що це ініціатива Арахамії, який раніше не лише не дав її звільнити з Мінфіну, а й лобіював як потенційну кандидатуру на прем'єра. Цей зв’язок — не новина. Маркарова, яка після Революції Гідності дивним чином з банкірки братів Клюєвих трансформувалась у реформаторку, давно інтегрована в неформальну вертикаль влади. Вона фігурувала у справі про розкрадання в збанкрутілому Активбанку. Частина його активів, зокрема майно, зрештою відійшла російському агенту Андрію Деркачу.

Справу згорнули після того, як Маркарова поділилась бізнес-активами — зокрема готелем "Голосіївський" і бізнес-центром біля Офісу президента з сином міністра Авакова. У 2024-му, за словами поінформованих співрозмовників, вона передала прокурорському лобі частину бізнес-центру "Градієнт" (вул. Короленківська), ймовірно, для нейтралізації загроз від силовиків.

Точицкий — кандидат від Єрмака

У той час як Арахамія захищає чинну послицю, з Офісу Президента йде підготовка до її заміни. Альтернативна кандидатура — Володимир Точицкий, дипломат із досвідом роботи в ЄС і НАТО, а нині — заступник міністра культури. Точицкий — давній знайомий Андрія Єрмака з часів його роботи з юридичними фірмами та європейськими фондами. За даними джерел, саме його просувають як компромісну фігуру для посилення контролю Банкової над дипломатією.

Проте одразу після появи інформації про можливе переведення Точицкого до США, у публічному просторі почалася хвиля компромату. Народний депутат Ярослав Железняк — близький до Гетманцева й Арахамії — звинуватив Мінкульт у "вивозі аферистів під прикриттям артистів". Під виглядом культурних делегацій, мовляв, виїжджають особи, які не повертаються. Без жодних доказів удар був нанесений саме по Точицкому, тоді як підлеглі Арахамії в уряді й парламенті не раз фігурували у подібних схемах.

Зливи в західну пресу: антиєрмаківська кампанія

Паралельно в авторитетних західних медіа зʼявляються матеріали з різкою критикою Єрмака. Спочатку — у POLITICO, з натяками на концентрацію влади. Згодом — у The Economist, де вже згадується конфлікт Єрмака з головою ГУР Кирилом Будановим. І хоча публічно це подається як внутрішній конфлікт ОП, джерела вказують на роль Арахамії в ініціюванні цього інфоприводу.

Цитата з The Economist: "90% Офісу Президента вважає генерала [Буданова] божевільним, і 10% — що він геній. Єрмак монополізував вухо президента, 6 років у кабінеті з ним, підсовуючи зручні трактування".

Таким чином, медійна кампанія має дві цілі: послабити позиції Єрмака у Вашингтоні й зберегти доступ до Білого дому через Маркарову. Саме Маркарова зберігає тісні контакти із залишками адміністрації Байдена, тоді як Арахамія вибудовує інші канали — через трампістів.

Закон про засекречення оборонки

На тлі всього цього, всередині країни Арахамія разом з головою фінкомітету Данилом Гетманцевим ініціює законопроєкт, який фактично надає імунітет підприємствам ОПК. Замість публічних розслідувань корупції в оборонці — мовчання. У тексті закону йдеться про створення закритого реєстру підприємств, які не підлягають розслідуванням. Причина — численні скандали: від переплати за яйця до поставок бракованих мін. Проте замість покарання — спроба засекретити всю сферу.

Висновок

На фоні війни за ресурси, вплив і лояльність Заходу, Давид Арахамія розігрує складну партію. Вона охоплює дипломатію, внутрішньополітичні розклади, контроль над антикорупційними органами й навіть лояльність США. Проблема в тому, що ціна такої гри — стратегічна довіра між Україною і партнерами. І поки влада веде війну за "вухо Зеленського", країна ризикує залишитись без справжнього голосу у Вашингтоні.