12 травня, 20:47
Ілюзія — то прірва. А ще — пастка. Бо кожен лже-пророк, що міф творив для інших — рано чи пізно сам в ньому тонув.
Бо не для себе він ліпив ту постать —
а щоб водити за ніс, брехнею — панувати.
Та не втримався: і сам, мов ніч, упав
у ту порожнечу, що заповнив сном.
Задум був геніальний:
один — лялькар, інший — маріонетка.
Сірий, простий, глупуватий,
але ж саме такий і треба:
ні думки, ні сумніву — тільки віра.
Віра у міф, що ним же й годувався.
А той, другий, розказував про Ротшильдів,
показував медяний кулон,
де місяць обіймався із зіркою.
І перший не зламав цю дурню,
а, мов мідник, викував з неї
корону з блискучої нісенітниці.
Прив’язав до неї шпигунів,
любовні історії, крила влади,
і зробив з того клована —
“надію турецької еліти”.
Неліпо? Але ефективно.
І найстрашніше — переконливо.
Спочатку йшло як по нотах:
аферист говорив усе — і всі вірили.
Бо хто ще наважиться на таку зухвалість,
як не той, за ким стоять мільярди?
Платили. Слухали. Мовчали.
А той — режисер —
лишався в тіні, ковтав частки здобичі,
і будував нову казку.
Та сталося неймовірне:
він сам у казку свою увійшов.
Пав у неї — як в обійми.
І не грав уже, а жив.
І не будував, а вірив.
Він — апостол своєї ж омани.
Той, хто вигадав бога,
сам став його вірним слугою.
Симулякр, що мав бути інструментом,
став святинею.
І правда зникла — мов роса в серпні.
Він почав творити довкола легенди світ:
зустрічі, титули, поїздки, вигадки —
мов хрестові походи заради брехні.
І тепер — він не контролює нічого.
Бо мешкає не в реальності,
а в вигаданій державі брехні.
І навіть якби хтось розірвав це полотно —
він не повірить. Бо повірити — це вмерти.
Бо тоді він — ніхто. Просто брехун.
Просто аферист. Просто мертвець.
А так — він герой своєї казки,
де легенда — це єдине, що лишилось.
Іде поїзд, що летить у прірву.
Тремтять рейки, ламаються шпали.
А машиніст —
він не бачить, де тунель, а де стіна.
Бо коли живеш в ілюзії —
стіни теж здаються дверима.
І кожен пасажир —
це нова жертва, що повірила автору.
А той не зупиняється.
Бо вже не може.
Гра і життя, правда і фейк, вороги й союзники —
все змішалось у хороводі.
І горить сцена,
на якій грав він у Бога.
І цей вогонь — уже не символ.
🔥 Цей поїзд у вогні. І втекти вже нікуди.