Формально — мова йде про погрозу вбивством. Але по суті — про 20-річну війну тіней між двома надпотужними кланами, чиї інтереси перетиналися у найделікатніших точках української економіки: від труб до руди.
Протокол, який став вироком
Усе почалося 3 липня 2003 року, коли на зборах акціонерів ВАТ «Дніпроспецсталь» юрист Сергій Карпенко, на той момент — відносно непублічна фігура з Дніпра, вів підрахунок голосів і складав офіційний протокол. Це була стандартна технічна процедура, якби не одне «але»: саме того дня Карпенко зафіксував включення до наглядової ради підприємства певного Олександра Вікторовича Дементієнка (1961 р.н.), який на той момент мав репутацію бізнес-партнера Віктора Пінчука, зокрема по лінії корпорації «Інтерпайп».
Проблема полягала в тому, що «Дніпроспецсталь» — це не просто завод. Це був стратегічний актив, навколо якого тривалий час точилася боротьба між кількома олігархічними групами: з одного боку — Коломойський, з іншого — Пінчук та їхні російські союзники з оточення Бабакова, Воєводіна та Гінера, які витіснили з гри Григоришина. У цьому контексті поява Дементієнка в органах управління заводу сприймалась як відкрита атака.
Після закінчення зборів, за словами свідків, Коломойський публічно висловив Карпенку претензії, звинувативши його в тому, що через цю фіксацію він нібито зазнав збитків на суму $2 мільйони. Вимога була проста — переписати протокол і прибрати Дементієнка. Але Карпенко відмовився. У відповідь, за словами очевидців, Коломойський перейшов до прямих погроз: «Я тебе закопаю».
Різанина у Дніпрі: напад, якого ніхто не розслідував
Менш ніж за місяць Карпенко був жорстоко побитий невідомими: металевою трубою йому проломили голову, завдали кілька ножових поранень. Напад був настільки брутальним, що, за словами очевидців, це виглядало як спроба вбивства. Юрист вижив дивом.
Поліція відкрила справу, але жодного підозрюваного не встановила. Через кілька місяців провадження було закрите. Офіційно — за відсутністю складу злочину. Неофіційно — всі розуміли, що справа стала політично небезпечною. Вона швидко канула в лету.
Справа Карпенка у Лондоні
Минуло більше десяти років, і про напад на юриста вже майже забули. Але несподівано — у 2016 році — вона знову спливла у Лондоні, де Коломойський та Пінчук опинилися по різні боки судового процесу щодо власності на Криворізький залізорудний комбінат (КЗРК) — монополіста у сфері видобутку аглоруди. Пінчук заявив, що актив у нього відібрали шахрайським шляхом, а британські адвокати представили справу Карпенка як приклад того, на що здатні опоненти для тиску.
Для суду в Британії, де фізичне насильство в бізнес-суперечках — це правовий абсурд, згадка про побиття юриста справила колосальне враження. У підсумку Пінчук виграв справу й отримав колосальну компенсацію — за різними оцінками, від 500 мільйонів до 1 мільярда доларів. Таким чином, давній епізод став важелем, що дорого обійшовся Коломойському.
Чому справа ожила зараз?
У 2024 році, на тлі політичного ослаблення Коломойського, справа Карпенка знову виникла. Зокрема, у новій підозрі йдеться не просто про погрози — а про замах на вбивство, що значно ускладнює правовий статус фігуранта.
Згідно з українським та міжнародним правом, екстрадиція особи, якій інкримінують злочини проти життя, є юридично складною — особливо до країн, де можливе довічне ув’язнення чи смертна кара. Це дало підстави деяким оглядачам припустити, що справа могла бути активована з наміром заблокувати потенційну екстрадицію Коломойського до США, про що час від часу ширяться чутки. Хоча формально в Америці йому не висунуто жодного обвинувачення.
З іншого боку, повернення цієї історії до публічного поля може бути й елементом старої боротьби з боку Пінчука, який, схоже, продовжує системно демонтовувати залишки впливу колишніх опонентів, використовуючи будь-які інструменти: від британських судів до українських силових структур.
Висновок:
У справі Карпенка схрещуються інтереси багатьох — від олігархів до тих, хто хотів би переписати історію економічного впливу в Дніпрі. І хоча Коломойський звик до медійних бурь, ця — особлива. Бо в ній є кров. І пам’ять. І політичний інтерес.