Микола Карпюк: З цієї війни Україна має винести колосальний урок

Як УНСО бере участь в цій війні? Розкажіть в межах того, що Ви можете розповісти?

У нас в УНСО велика частина особового складу була відряджена до конкретних військових частин і в перший день війни вони одразу були мобілізовані і воюють у своїх військових частинах в тих підрозділах, де вони були прописані. Друга частина пішла через територіальну оборону, так само зараз у складі Збройних Сил в різних напрямках, в першу чергу на сході і на півдні, бере участь безпосередньо у бойових діях. Третя частина пішли в територіальну оборону в містах. На сьогоднішні: Волинь, Рівне, Львів, Тернопіль, Черкаси, Житомир і, відповідно, Київ, є окремі наші підрозділи УНСО у складі територіальної оборони. Що стосується Києва, тут ми маємо один цікавий підрозділ, про який я розказувати не буду, а другий дислокується в окремому загоні територіальної оборони при Президентові України. Ці люди займаються тим, що вони досить ефективно працюють по виявленню диверсійно-розвідувальних груп і є достатньо серйозні результати їх діяльності.

Яка Ваша роль?

Я є начальник Головного штабу УНСО. Працюю зараз при уповноваженому Президента із взаємодії з добровольчими формуваннями і координую узгодження та взаємодію наших всіх підрозділів УНСО.

УНСО - це добровольці. Чим відрізняються добровольці від мобілізованих, професійних військових? Чи швидко межі між ними стираються?

Що стосується чим взагалі відрізняються добровольці від мобілізованих, у нас зараз є достатньо багато добровольчих батальйонів, вони заключають так само контракт, але вони воюють і діють на безплатній основі. Велика частина з них займається волонтерством, наведенням порядку в наших тилах, на нашій території. Також виконують допоміжні функції по підтримці Збройних Сил Україні. Що стосується УНСО. УНСО видрізняється тим, що це організована система. Це люди, котрі один одного вже дуже довгий час знають, взаємодіють, і ті підрозділи УНСО, де б вони не перебували, вони видрізняються чіткою дисципліною і є яскравим прикладом для інших, бо це ідейні люди.

Ще від початку 90-х років, від дня проголошення незалежності України, ми завжди досить серйозно ставили питання про відбудову наших Збройних Сил. Ми застерігали Україну і українське суспільство про те, що рано чи пізно, Москва піде війною проти України. Нас називали провокаторами, намагалися не допустити до широкого загалу і цей посил, про який ми говорили на початку 90-х років, не сприймався суспільством. Всі чомусь думали, що росіяни наші брати. Ось тепер ми бачимо "братську" любов і відчуваємо її на собі. З цієї війни Україна має винести колосальний урок.

Щодо "братської" любові. Навіщо російські війська знищують цивільну інфраструктуру, лікарні, школи, дитячі садки? Це спроба залякати та змусити здатися? Чи не викликає це зворотну реакцію українців?

В розрахунках Москви Київ мав бути взятий за три-чотири дні, війна мала б закінчитися протягом двох тижнів і взагалі вони вважали, що тут їх будуть приймати з хлібом і сіллю. Отримавши колосальний шалений опір, понісши шалені великі втрати, зруйновану і знищену техніку, москалі нам просто здійснюють помсту за те, що їм цього не вдалося зробити. Вони озвіріли, я б сказав вони осатаніли. Їх не можна порівнювати зі звірами, тому що звір ніколи не вбиває просто так. Звір вбиває або для самозахисту, або щоб харчуватися. А це нелюди! Є така психологічна риса - нелюди, котрі просто втратили все людське і тут є помста велика. Росія побудована за дуже простим і примітивним принципом соціокультури: є царь-батюшка - єдиний бог у Всесвіті, і всі інші його раби. Раб завжди ненавидить вільну людину. Ми є вільні люди вільної країни, і тому вони нам здійснюють помсту за нашу волю, за наш вибір свободи. Це абсолютно дві різні цивілізації. Я б сказав більше, Україна - це цивілізація, а росія - це варварський світ. І ось ця дичина зіштовхнулася з культурою, із глобальним прагненням і потенціалом до розвитку. Тому вони нам не можуть це пробачити, тому вони таке роблять тут.

Бучанська різанина це також помста за опір?

Це помста і за опір і абсолютно нелюдське ставлення до нашого народу і наших територій. Але мене не дивує дикунство москалів. Я пройшов через їх тюрми, я знаю зсередини що вони за люди й на що вони здатні. Мене дивує інше. Європа цивілізована, західний демократичний світ. Ми маємо чітко усвідомити, вони так само допустили до того, що росіяни влаштовують тут геноцид українського народу. І вони до цього часу оплачують цю війну. Кожна вбита дитина - вона вбита за кошти Німеччини та ситої жирної Європи. І ось це ми так само маємо усвідомити. Всі ці їх санкції та півміри, які вони застосовують вже тепер, на сьогодні, нічого не дають. Вони не очистять совість Європи від вбитих наших дітей, від зґвалтованих жінок, від знищених нашої інфраструктури, цивільних об’єктів і від того геноциду, який Москва чинить Україні. І перед тим, як нам говорити про якесь НАТО, Європейський союз, треба усвідомити, ми є щитом, бронежилетом Європи. Ми навіть цього не оцінюємо до кінця. Ми повинні перемогти в цій війні. Україна здобуде перемогу! А тоді ми подумаємо, як нам спілкуватися з Європою: чи потрібно нам НАТО, чи потрібний нам той Європейський союз, чи, можливо, у нас є достатньо потенціалу, щоб започаткувати реальну нову цивілізацію і уже розказувати світу, де ті їх конвенції та як будувати життя серед нормальних країн. І чи потрібне нам те НАТО, я, на сьогоднішні, скептично до нього ставлюся. Це вони нехай тепер просять, щоб ми їх до себе приєднали, до свого військового блоку.

Ви пройшли російські в’язниці й тортури. Що має пам’ятати кожен український солдат, який потрапив в полон?

Я для себе виніс тільки один урок. Коли ти потрапляєш в руки до них, ти маєш знати методи самознищення. Тиск ефесбешників на мене припинився тоді, коли я їм показав, що зараз прямо на їх очах сам себе знищу і показав як це робиться (показує як згорнути собі шию руками, - прим.). Тому це єдина порада. По перше туди не можна потрапляти, по друге коли ти туди потрапив, усілякі бувають ситуації, кожен має розуміти, що там в тих нелюдських умовах, тих умовах, в яких нашу людину будуть утримувати та перетворювати її у тварину, знищувати все людське в ній психологічним і фізичним тиском, а ще шантажем про сім’ю твою, тому краще самого себе знищити. І це не буде гріх, а очищення власної душі.

Зеленський здивував Вас як верховний головнокомандувач?

Ні. Я був впевнений, що Зеленський в стані війни буде поводитися достойно. В нього є для цього потенціал, в нього психотип такий, як людини. І, коли зараз виникло таке питання, я це вже написав у себе на фейсбуці і я можу заявити це на всю Україну - я вдячний українському народу, що у 2019 році український народ обрав саме цього кандидата у Президенти, а відповідно, Верховного головнокомандувача. Звичайно, що до війни було зроблено дуже багато помилок, ці помилки і зараз існують, але не помиляється той, хто нічого не робить. Те, що наш Верховний головнокомандувач тримається достойно, те, що він не заважає командуванню Збройних Сил України робити операції військові фахово, конкретно і чітко, це той обов’язок, який він виконує чітко і конкретно. Президент України, чи будь якої держави, не завжди є фаховим військовим, але розставити правильно кадри в Збройних Силах - це зобов’язання Верховного головнокомандувача, що в Україні та було зроблено ще минулого року. Це дало нам можливість мобілізуватися дуже чітко і дати конкретну відсіч ворогу. Це заслуга Зеленського.

Скільки буде продовжуватися ця війна і чим вона закінчиться?

Ця війна триватиме ще довго на моє переконання, бо вона має закінчитися нашою перемогою. Тут треба чітко усвідомити. Всі ці домовленості, які зараз намагається зробити певна група наших владоможців, Арахамія тощо, вони нічого не дадуть. Потрібно чітко пам’ятати те, що сказав Отто фон Бісмарк ще у 19 столітті: "Жоден договір з росією не вартий того паперу, на якому він підписаний". Будь-яке зараз встановлення миру дасть можливість Москві перегрупувати свої війська і далі продовжувати цю війну. Поки існує Москва як імперія, Україна завжди буде стояти перед загрозою її агресією. Московська імперія не може існувати без України, без виходу до Чорного моря. І духовно і ідейно вона не зможе довгий час тривати без Києва. Це ми маємо усвідомити. Тому якщо ми зараз до кінця не вирішимо нашої місії, то це доведеться вирішувати нашим дітям і онукам, і це на нас зараз стоїть колосальна відповідальність зруйнувати цю імперію. Вона вже стоїть на межі розвалу і ще невеличка наша потуга і вона посиплеться, я в цьому впевнений. Ми українці маємо усвідомити, що власне в цьому місія України, і вона була визначена 100 років тому у Декалозі ОУН Степаном Ленкавським, котрий прописав цю місію одним реченням в епіграфі 10 заповідей українського націоналіста, і звучить це так: "Я - Дух одвічної стихії, що зберіг Тебе від татарської потопи й поставив на грані двох світів творити нове життя". Ось це нове життя на грані двох світів - світу цивілізованого і світу дикунства, де ми перебуваємо, ось це наша місія. Зруйнувати цей дикий світ і почати творити нове життя.