Я щаслива бути тут., я на своєму місці...

Она была анархистка и феминистка, вела образовательную деятельность в социокультурном центре Харькова (давала бесплатные уроки игры на гитаре, и не только), а после начала полномасштабного вторжения РФ пошла служить парамедиком и организовала в своей квартире в Харькове мини-госпиталь для всех гражданских и военных. Была контужена в ходе боев и умерла от остановки сердца во время отдыха в тылу. Она оставила после себя письмо, где пишет про свою любовь к Украине.

Публикуем его без изменений:

"Насправді воно і справді дуже важливо- думки і почуття людей, з цього і складається життя. Мені знається що я дуже змінилася, Насправді війна кардинально змінила мене .

Я от їхала сьогодні з міста на позиції, дивилася на ці лани, поля широчезні, цю нашу жовто-блакить, прапор наче широчезний майорить навкруги, наче дійсність складається із України, і нема ничого окрім неї...

На ці соняшники, дерева, озерця, хатинки, на цей простір, волю, на обличчя людей, такі рідні і світлі, хоч і з автоматами в руках- а добрі й щирі,и небо- то ясне, що аж серце щимить од радості що ти існуєш і можешь бачити всё це, то раптом ненадовго хмуре, як Тарас Григорович, який дивитися на тебе з портрета в кабінеті української мови та літератури...) і думаю- моє! Ні, не так... МОЄ!!! не віддам нізащо і нікому ,отака я жадібна стала) настільки воно прекрасне, настільки важливо щоб лишалося НАШИМ, моїм власним, що нічого не шкода на це, і життя навіть не шкода, нащо воно мені без всього цього, куда я його даватимуть? Як дивитись в очі собі, як знатиму, десь на чужбин@, що дозволила потворам спаплюжити таку красу? Ми не говоримо про це, але ж обидва розуміємо, що так чи інакше, та я дуже сильно ризикую життям, та я ані краплини про то не шкодую і не боюся, і не подумай, я не звинувачую тебе, просто кому ще вилити таке потаємне, як не тобі? Ты збережешь, я знаю. Не ці слова, а це відчуття, ти розумієш його, воно в тобі є. Щоб не сталося- я знатимуть, що моє життя не було марним, бо лишиться найголовніше, єдине, що лишається в кінці так чи інакше- память. Я зараз почуваюся крихтою на зламі тектонічних плит двох цивілізацій, зірочкою у галактиці, крапелькою в океані- я наче й неймовірно маленька й незначчуща, але ж я Є, і без мене воно було б не таке... 

Може мене й намальовано бутикрапочкою на величезном холсті історії, що малюється прямо зараз, але наскільки б маленькою та крапочка не була- без неї картина недовершена, їй чогось не не вистачає, якщо придививитися), я щаслива бути тут., я на своєму місці".