23 марта 2021, 18:29
Васильківський районний суд 18 березня 2021 року оголосив виправдувальний вирок Сергію Пашинському, який 31 грудня 2016 року прострелив з нагородного пістолета ногу В’ячеславу Хімікусу. Але досі не чути з цього приводу полум’яного слова блогера та активіста (с) Андрія Портнова, який представляв інтереси потерпілого та божився, що відправить Пашинського на кілька років за ґрати.
Втім, це не дивно – майже всі «виховні заходи», про які з танцями та співами повідомляв упродовж останніх 15 років Портнов, завершувались гучним пшиком – починаючи з судової тяжби у 2005 році між секретарем РНБОУ Петром Порошенком та главою Секретаріату Президента Олександром Зінченком. Адвокат Портнов представляв Зінченка, справу програв, але завдяки рекламі, яку він собі влаштував, подавши адміністративний позов з вимогою канонізувати Порошенка, був помічений Юлією Володимирівною та отримав у 2006 році мандат народного депутата по списку БЮТ.
Потім було захоплення Портновим Фонду державного майна, відбирання під орудою Юлії Володимирівни газу в Дмитра Фірташа, участь в укладанні «газових угод» з Росією, кримінальне переслідування колишньої роботодавиці за ті самі «газові угоди», «виховні заходи» щодо суддів Олександра Волкова та Олега Бачуна, колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, 1-го заступника голови правління НАК «Нафтогаз» Ігоря Діденка, голови Державної митної служби Анатолія Макаренка.
І кожного разу українські платники податків були змушені відшкодовувати шкоду, завдану цим попсуй-юристом. Бо першою ознакою справжнього юриста є здатність прогнозувати розвиток подій бодай на два кроки вперед, а талант писати в Телеграм-каналі нецензурні вислови не замінить логічного мислення — що й засвідчила історія про те, як Портнов обіцяв не пізніше жовтня 2019 року вдягнути кайданки на Порошенка, а також кримінальне провадження стосовно Пашинського.
Я пригадую лише два випадки, коли Портнову вдалось виконати свою обіцянку – це коли він позбавив вченого ступеня кандидата наук журналістку Соню Кошкінву й коли вигнав з роботи заступника генпрокурора Олександра Шинальського. Перемога Портнова в обох цих випадках мала місце лише тому, що потерпілі зразу ж відмовились від боротьби за свої права й більше не порушували питання про відновлення статус-кво.
Скандал з Шинальським вибухнув у грудні 2009 року й був спричинений тим, що Портнов пообіцяв тодішньому заступникові генпрокурора Ренату Кузьміну місце у Вищій раді юстиції за квотою Всеукраїнської конференції працівників прокуратури. Але на це ж саме місце претендував і заступник генпрокурора Олександр Шинальський. І тоді 2 грудня 2009 року відоме своєю непідкупністю Інтернет-видання «Українська правда» розміщує статтю народних депутатів Андрія Портнова, Святослава Олійника, Валерія Писаренка та Володимира Пилипенка, в якій описується злочинна сутність Шинальського та діяльність належної йому «Асоціації прокурорів України». А справжньою родзинкою стала публікація цим квартетом документа про придбання Шинальським нерухомості в Баден-Бадені.
8 грудня 2009 року «Українська правда» знову розкриває своїм читачам очі на постать Шинальського. У цей час начальник Головного управління ГПУ з нагляду над дотриманням законів на транспорті і підприємствах оборонної промисловості Сергій Ленський подає в Печерський суд позов з проханням заборонити проведення Всеукраїнської конференції працівників прокуратури і суддя (здається, це була легендарна Інна Отрош) виносить ухвалу про забезпечення позову.
Втім, Кузьмін тоді так і не став членом ВРЮ (це трапилось пізніше) – 18 грудня 2009 року Всеукраїнська конференція працівників прокуратури, попри судову заборону, була проведена, але Кузьмін не з’явився, натомість членами ВРЮ конференція обрала двох заклятих ворогів: Віктора Кудрявцева та Віктора Пшонку. Що ж стосується Шинальського, то він 14 грудня 2009 року подав заяву про звільнення з органів прокуратури, зберігши всі свої статки та люту ненависть до Портнова.
А в інших випадках платникам податків доводилось виплачувати жертвам Портнова грошову компенсацію з відновленням на посадах.