Слово і діло Андрія Гречила

До відома «пана Андрія», якщо він не знає чи «забув», – це не перший конкурс, в якому я брав участь. І якщо ті попередні конкурси проводилися без помітних порушень і кумівства, яке нині влаштував «пан» Андрій, то в мене не було підстав і причин бути чимось не задоволеним, хоч ті конкурси я також не вигравав. Тому що програти в чесному поєдинку не соромно. Наразі ж йдеться про феноменальне свинство «пана» Гречила, який присудив перші місця в конкурсі, де був головою журі, своїм друзям і комерційним партнерам. Тому в мене просто не лишалося вибору як озвучити свої претензії.

«Пан» Андрій замість того, щоб відповісти на пряме питання – в чому ж геральдичні чи якісь інші помилки моїх проектів, «скромно» колупає піч – «Не буду тут обговорювати якість та огріхи мегаломанських проектів самого «експерта», бо подібне мабуть варто робити під час наукових конференцій чи семінарів, а не на ФБ». Та ні, чому ж, давайте обговоримо публічно на широкій платформі прямо тут і зараз. Аби дурь кожного видно було. Про «наукові конференції» давайте, «пан» Андрій, не будемо фарисействувати. Що з того що на VI геральдичній конференції я розніс в пух і прах «проект» Вашого друга Олексія Кохана? Вказавши на всі ті помилки, які повторено й зараз. Вони ж тоді на пару тільки мичали у відповідь. Коли я сказав у запалі дискусії, що пан Олексій не знає ні теоретичних основ геральдики, ні історії української геральдики, раз тулить московського архангела Михаїла у великий герб, ще й наполягає що це герб міста Києва, то «пан» Гречило обурився й спитав – «я що теж по Вашому не розуміюся на геральдиці, адже я консультував цей проект»? І от який сенс був у всіх цих обговореннях на «наукових» конференціях, якщо цілком розкритикований проект за 23 роки солодка парочка Гречило – Кохан подають на новий конкурс та самі ж присуджують йому перемогу.

Тому всі ці «наукові» конференції до «одного місця». Результатів від них жодних, а по тих дебатах нічого тепер не доведеш. Лишається тільки вірити чи не вірити комусь на слово. Тому тепер «пан» Гречило може «детективно» заперечувати сам факт якихось там розмов чи консультувань. Справді, ці ж розмови до справи не пришиєш. І те що зрозуміле й очевидне для кількох десятків людей з вузького кола геральдистів, ніколи не буде мати жодного сенсу для широкої аудиторії. А от публічні обговорення у соцмережах цілком собі вірогідний доказ. Тому з «паном» Гречилом відтепер жодних кулуарних дебатів на «наукових» конференціях – лише публічне обговорення. Так щоб потім не можна було заперечити очевидне. Як ту ж таки комерційну співпрацю між Андрієм Гречилом та Іваном Турецьким, коли один розробляв проекти міських хоругв, а фірма іншого виготовляла їх під замовлення. Я ж не податкова аби витягнути сюди всю бугалтерію. Та й нічого протизаконного в такій діяльності немає. Якщо звісно потім не присуджувати один одному перемоги на «чесних і незаангажованих» конкурсах.

Але от вже ніяк не вдасться заперечити того, що «три богатиря» – Андрій Гречило, Олексій Кохан і Іван Турецький були співавторами проекту малого герба України 1992 року. І за дивним і неймовірним «збігом обставин» всі ці три особи є «головними героями» конкурсу 2020 року: «пан» Андрій є головою журі, а пан Олексій і пан Іван – авторами проектів, які займають послідовно перше, друге та третє місця. Тобто, от ви ж розумієте, за три десятки років просто не з’явилося в сорокамільйонній країні жодної особи, яка могла б розбавити цю «могучую» трійку. І звичайно ж треба не забути наголосити, що конкурс був «анонімним» і звичайно ж голова журі просто «не міг знати» хто ж подав ті проекти, які врешті «чесно» перемогли. Більше того, «пан» Андрій колупаючи піч закидає мені, що під час своїх оглядів проектів я «називав прізвища деяких авторів». Але, на Бога, як їх можна було не назвати, якщо це старі проекти 1997 і 2007 років, які автори без жодних змін подали й на конкурс 2020 року? Що це за вишукане фарисейство робити вигляд начебто «ніхто ж не знав», що проект Кохана 1997 року це те саме, що й ідентичний проект 2020 року? Що автор справді був невідомий і лише «підлий» Однороженко викрив передчасно ім’я автора? «Пан» Андрій нас всіх за імбіцилів тримає? Проекти Турецького такі ж самі анонімні? «Пан» Гречило звичайно ж ну ніяк не міг «впізнати» лева-щитотримача з проекту Турецького, який є ідентичний із левом на великому гербі Львова авторства тих же таки Гречила і Турецького (можете їх порівняти, під цим дописом подані обидва "твори"). Справді, «може це й неправда, але придумано добре». Чи не так?

Це тверді факти. І їх не можна списати на чиїсь «вигадки» чи «здогади». Конфлікт інтересів стоїть тут на повен зріст. І всі ці блюзнірські виправдання «пана» Андрія, що мовляв він «добре знайомий майже з усіма українськими геральдистами», а отже «якщо би переможцем став проект Однороженка, то мабуть інші також могли б приписати мені і його в «друзі і ледь не куми». Ні, «пане» Андрій, не могли б, бо у нас не було спільних проектів чи навіть наукових робіт у співавторстві (от якби були, то тоді такі претензії були б цілком слушними). А от з Іваном Турецьким і Олексієм Коханом вони у Вас таки були, це навіть якщо не брати до уваги тісні неформальні зв’язки. Це не можливо заперечити, а отже неможливо заперечити й потужної корупційної складової в цьому конкурсі. І це я не беру до уваги те, що «добродій» Гречило не мав жодного морального права взагалі брати участь у цьому конкурсі у будь-якій іпостасі, адже довго й послідовно взагалі заперечував саму необхідність створення великого герба. Також поки що лишаємо по-за увагою й принципи добору учасників оргкомітету та журі. Але якщо дуже захоче «пан» Андрій, то можна детально пройтися й по цій темній стороні, там не менше цікавих «випадковостей».

Це так, в основному. А на останок ще кілька «родзинок». Те що «пан» Гречило посилається на румунські групи у фб у спробі якось знецінити проекти за моєї участі, то це лише від того, що «не удосужився» почитати, що там насправді пишуть. Мій проект там опублікували румунські науковці, які його якраз дуже високо оцінили – його опублікували під дуже «скандальною» назвою – «Spre știință!», тобото – «До науки!» (https://www.facebook.com/groups/heraldicainromania). Але в обговорення справді прийшло кілька румунських «патріотів», які обурювалися що в моєму проекті присутні історичні герби Буковини (більша частина Чернівецької області) і Бесарабії (Хотинщина і південно-західна частина Одеської області), але лише на тій «підставі», що ... «ці терени є незаконно окупованими Україною румунськими територіями». Якщо для «пана» Гречила це «вагомий» аргумент і він солідаризується з румунськими «патріотами», то вже нехай – румунські паспорти зараз кажуть в моді та й від Львова до Сучави їхати порівняно недалеко.

А особливо мене «розчулив» патетичний постскриптум «пана» Гречила, що мовляв – «Добре, що Микола Битинський не дожив до цього часу. Бо мабуть його проект розіп’яли би «інтернетні специ»». Не знаю кого «пан» Андрій має на увазі під «інтернетними спецами», мабуть таки себе, бо проект Миколи Битинського є таким же «мегаломанським», як і ті, що створені за моєї участі (хіба що у Битинського земельних гербів більше – 29 проти 23 – ніж у проектах з моєю участю). Більше того ті два «мегаломанських» проекти 2020 року значною мірою спираються саме на переосмислену спадщину Битинського. В цьому не важко переконатися, адже мої проекти на попередні конкурси були цілком взоронані на великому гербі авторства Битинського (частину з них опубліковано в Тезах IV геральдичної конференції 1994 року). Й водночас проект Битинського є повною протилежністю тому геральдичному примітиву, що представили на конкурс Іван Турецький та Олексій Кохан, за «сприяння» Андрія Гречила. Так що тепер без проблем можу назвати ім’я видатного льввівського корупціонера, який би без жодних докорів сумління «викупав би у багнюці» геральдичний доробок Миколи Битинського. Геральдичний «експерт» в Україні може бути лише один, правда ж Андрій Богданович?